Застосування практики Європейського суду з прав людини в адміністративному судочинстві: Науково-методичний посібник для суддів.
- Автор: Фулей Тетяна Іванівна
- Год: 2015
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-2310-23-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Застосування практики Європейського суду з прав людини в адміністративному судочинстві: Науково-методичний посібник для суддів.». Краткое содержание книги:
У виданні наводяться основні положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які є найбільш важливими при розгляді справ у порядку адміністративного судочинства, розкриті в окремих рішеннях ЄСПЛ, які ілюструють конвенційні положення щодо права на справедливий суд (стаття 6), права власності (стаття 1 Першого протоколу), права на повагу до приватного і сімейного життя (стаття 8), свободи вираження поглядів (стаття 10), свободи зібрань та об'єднань (стаття 11).
Рекомендовані рішення ЄСПЛ:
«Грецькі нафтопереробні заводи "Стран" та Стратіс Андреадіс проти Греції» (Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v.Greece) від 21 листопада 1994 р., заява № 13427/87 — позбавлення власності без належної компенсації;
«"Тре Тракторер Актіболаґ" проти Швеції» (Tre Traktorer Aktiebolag v. Sweden) від 7 липня 1989 року, серія A, № 159 — позбавлення ліцензії, необхідної для здійснення підприємницької діяльності;
«Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia) від 7 травня 2002 р., заява № 59498/00 неможливість одержати належні до виплати суми;
«Еліа СРЛ проти Італії» (Elia SRL v. Italy) від 2 серпня 2001 р., заява № 37710/97 — заборона будівництва на земельній ділянці упродовж багатьох років, накладена у зв'язку з майбутнім вилученням ділянки для створення парку;
«"Інтерсплав" проти України» (Intersplav v. Ukraine) від 9 січня 2007 року, заява № 803/02 — ЄСПЛ визнав порушення статті 1 Першого протоколу, оскільки фактично постійні затримки відшкодування і компенсації у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, так само як і стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника, порушив «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном.
«"Україна-Тюмень" проти України» (Ukraine-Tyumen v. Ukraine) від 22 листопада 2007 року, заява 22603/02 — рішення є показовим прикладом того, що відповідаючи інтересам суспільства, певна дія, вчинювана органами влади, все одно може порушувати права особи через її непропорційність.
Виправданість втручання у право власності
Звернути увагу:
• втручання у право власності допустиме лише тоді, коли воно є законним:
39. Будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (див. рішення у справі «Беелер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [GC], заява № 33202/96, п. 107, ECHR 2000-I).
40. Вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права (див. рішення у справі «Ентрік проти Франції» (Hentrich v. France) від 22 вересня 1994 року, серія А, № 296-A, сс. 19–20, п. 42). Хоча проблему відносно тлумачення національного законодавства мають вирішувати передусім національні органи влади, зокрема суди, завдання Суду полягає в тому, щоб з'ясувати, чи не суперечить результат такого тлумачення положенням Конвенції (див. рішення у справі «Кушоґлу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, п. 50, від 10 травня 2007 року). Отже, хоча Суд має лише обмежену компетенцію з перевірки дотримання національного законодавства, він може сформулювати відповідні висновки за Конвенцією, якщо встановить, що при застосуванні закону в тій чи іншій справі національні суди припустилися явної помилки або застосували його так, щоб ухвалити свавільне рішення (див. рішення у справах «Компанія "Анхойзер Буш" проти Португалії» (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [GC], заява № 73049/01, п. 83, ECHR 2007-I, «Кузнецов та інші проти Росії» (Kuznetsov and Others v. Russia), заява № 184/02, пп. 70–74 і 84, від 11 січня 2007 року, «Педурару проти Румунії» (Paduraru v. Romania), заява № 63252/00, п. 98, ECHR 2005… (витяги), «"Совтрансавто-Холдинг" проти України» (Sovtransavto Holding v. Ukraine), заява № 48553/99, пп. 79, 97 і 98, ECHR 2002VII, згадані вище рішення у справах «Беєлєр проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 108, ECHR 2000I, «Кушоґлу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), пп. 50–52, а також, mutatis mutandis, рішення у справі «Цирліс і Кулумпас проти Греції» (Tsirlis and Kouloumpas v. Greece) від 29 травня 1997 року, Reports of Judgments and Decisions 1997III, пп. 59–63).
b) Стверджувана незаконність інвестиційного контракту, укладеного без згоди заявників