Сам себе катаю

Швидка їзда хвилює серце. Так казали в давнину. Стрімкий рух не лише зворушує людину, наділяє її бентегою гострих відчуттів, він був і є насущною проблемою будь-якої цивілізації. Напевно, тому історія освоєння транспортних засобів — це по суті цілеспрямована гонитва за швидкістю.

А почалося все із швидких ніг, які відкрили лік рекордам швидкості на суходолі. Найдавнішим спринтером, чиє ім'я зберегла історія, вважається гонець Фейдіппідус. У 490 році до н. е. під час битви поблизу Марафона він доставив терм нове донесення в Спарту, пробігши за дві доби… 215 кілометрів (не плутати з грецьким воїном, із забігом якого пов'язане походження марафонського бігу). Пізніше, в роки правління імператора Августа (44–27 рр. до н.е.), в Римській державі запровадили кінські візки для комунікаційного зв'язку між містами. Вони доставляли важливі відомості з Риму в Малу Азію за двадцять днів, проїжджаючи в середньому 84 кілометри за добу. У XIІІ столітті посли Чінгісхана долали на рисаках по 400 кілометрів за день.

І велосипед — не виняток. Упокорення ним цариці руху — швидкості — то вельми давній і захоплюючий поєдинок. Що "сталевий коник" значно жвавіший од пішохода чи бігуна, зрозуміли, як тільки він з'явився на вулицях. Однак його кодові якості розкрилися по-справжньому в гонках.

Перші змагання виникли стихійно і скидалися на забавні ігри, які нерідко й тепер виникають серед підлітків із бажання помірятися силою ніг. Організованими і масовими вони стали, так би мовити, в еру "павука", яка тривала 20 років (з 1869 по 1889 рр.). Одне з перших велозмагань відбулося у Франції 1869 року. Його учасники долали на дерев'яних кісткотрясах 120-кілометрову дистанцію між Руаном і Парижем. Переможець показав тоді середню швидкість… 11 кілометрів за годину.

То були часи, коли на дорогах господарював кінь. Курними шляхами торохтіли поштові диліжанси, тройки ямщиків, кибитки, просто вершники. У містах жителів обслуговували вишукані фаетони і карети. На іподромах мчалися наввипередки з вітром гривасті рисаки. Їм, власне, і кинув виклик гоночний велосипед.

Він викотився на арену змагань наприкінці Х!Х століття. Важив тоді не більше 8 кілограмів, мав вільний хід, завдяки якому, набравши швидкість, можна було не крутити педалі. Цей первісток одразу полюбився спортсменам. Аби зібрати на трибунах якнайбільше глядачів, прадавнім велогонкам надавався не так спортивний, як розважальний характер. Тому організатори перетворювали їх, як правило, на циркове видовище, влаштовуючи із рисаками гонки та різні трюкові катання.

В історію ввійшов поєдинок між велосипедом і конем, що відбувся е Мюнхені 1894 року. На одній дистанції стартували американський вершник Семюел Ф. Коді та Йозеф Фішер, переможець велогонки Женева — Берлін і Мілан — Мюнхен, Дуель вершника і велосипедиста проходила в кілька етапів. Американець міняв коней кожні дві хвилини, загнав дев'ять найкращих скакунів і змушений був визнати свою поразку. А німецький гонщик встановив рекорд, що дорівнював швидкості поштового поїзда тих часів — 37 кілометрів за годину.