Билиця про казкового звіра
- Автор: Логинов Святослав
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- ISBN: 978-966-465-178-0, 978-966-465-225-1
- Переводчик: Іван Андрусяк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Билиця про казкового звіра». Краткое содержание книги:
Невідоме чекає на тебе, досліднику світів! Дракони і єдинороги будуть ходити повз тебе; лицарі гримітимуть зброєю, а чаклуни робитимуть магічні паси в лічених сантиметрах від твого обличчя…
Несподівані повороти сюжету, драматизм та розмірковування на вічну тему добра і зла не залишать байдужим найвимогливішого прихильника фентезійного жанру.
Сім… дев'ять… шістнадцять тонких штрихів прорвали небо, перекресливши тугу циклоїду дракона. Від них не було куди подітися, але вибухнувши малиновими відблисками, дракон зробив немислимий курбет і знову повернувся до плавного крутіння. Це було красиво, як усяка відточена гра. І подвійно красиво тому, що гра була смертельною. Лучники із ближнього села спробували застати вишневого красеня зненацька. Якби це їм вдалося — небо над округою осиротіло б, а весь світ став на одного дракона нудніший.
Камінчик злетів і, передумавши, повернувся на долоню. Злетів, повернувся — і впав на землю. Зморшкувата долонька зімкнулася в кулак.
— Не гнівайся, могутній Гаґене, але оберега я тобі не дам. Нехай Синюха живе у своїй Темній долині. А ти, якщо тебе справді переймає доля людей, оселися поруч і стеж, щоб ніхто не заблукав туди ненароком.
Гаґен не був ні здивований, ні розгніваний.
— От, виходить, навіщо ти тут сидиш. Що ж, це заняття варте такого курдупля як ти. І я не ображений твоєю відмовою, я від початку чекав чогось подібного. Не сердись і ти, поважний Ваді, але я все ж одержу твій талісман.
— Мене не можна вбивати, я вже чотириста років не заподіюю зла!
Ваді знав, як відлякують інших пришельців ці моторошні слова, але Гаґен лише посміхнувся — злегка презирливо.
— А скільки років ти не робив добра, високоповажний?
Ваді схилив голову до розсипаних біля ніг камінчиків, потім підняв підборіддя назустріч глузливому погляду велетня.
— Добра я теж не творив чотириста років, але в тому немає моєї провини! Я чесно попереджаю кожного мандрівця, що далі він не пройде, але чомусь ніхто не хоче слухати мене.
Гаґен згідно кивнув.
— Тих, хто зміг дістатися сюди, не так просто звернути з дороги. Якби ти знав, скільки перешкод мені довелося здолати…
Сперечатися було марно, але все ж Ваді запропонував:
— Хочеш, я покажу шлях в обхід Опарища? І навчу, як обдурити Солодку драговину…
— Це зайве. Краще б ти допоміг мені йти далі.
Ваді мовчав.
— Тоді я візьму талісман сам. Такий учинок важко назвати добрим, але я й не прагну досконалості. Адже мене в будь-яку хвилину можуть убити, і тоді все нескоєне мною зло вирветься на волю. Не бійся, я постараюся не заподіювати тобі шкоди, хоча мені дуже хочеться глянути, у що виллються невчинені тобою лиходійства. Втім, боюся, що навіть за такий час ти не зміг би накоїти багато лиха. Із твоїми силами, та ще голими руками…
— Головне зло коять не руками, а словом. До того ж, я озброєний. Меча в мене нема, але є кинджал.
Товсті пальці потягнулися до пояса Ваді.
— З такою шпилькою лише на жука ходити…
— Обережно! Там отрута! Колись я ходив із цією шпилькою на лускатого гаспида. Кинджал досі в крові.
Гаґен осмикнув руку. Комашка, що сиділа перед ним, виявилася смертельно небезпечною. З такою зброєю курдупель і справді міг накоїти чимало лиха. І зараз усі вони, недосконалі, посаджені в тендітну в'язницю чесноти, чекають загибелі свого тюремника, щоб обрушитися на того, хто опиниться найближче, себто — на вбивцю. Тож подвійне попередження виявилося дуже доречним.
Ваді гордо випростався, і в цю мить здоровенна лапа обхопила його за тулуб, а іншою рукою Гаґен висмикнув з-за пояса Ваді кинджал. У руках велетня отруєна зброя й справді здавалася шпилькою. Затиснутий мертвою хваткою Ваді захрипів, але знайшов сили докорити Гаґенові:
— Навіщо ти це робиш? Адже ти знаєш, що я не нападу на тебе…
— Я й не боюся твого ножика. Але мені потрібний талісман, і тому, про всяк випадок, я заберу все, що в тебе є. Можливо, чарівною силою володіє ніж, або пряжка на ремені… — пальці Гаґена вправно обшукували Ваді, — а може, талісман висить на ланцюжку…
— Не чіпай, це моя амулетка!
— Але я й шукаю амулет, який рятує від безчасся.
— Це не оберіг, це амулетка! Вона нікому не придасться, крім мене!
— Не злися, високоповажний Ваді, але ти сам змусив мене до цього. І не хвилюйся, я поверну все твоє добро, як тільки повернуся з Порожнистих пагорбів.
— Ти не повернешся.
— Не каркай. Краще зніми перстень. Я боюся зламати тобі палець.
— Цей перстень подарувала мені одна знайома. У ньому немає ніякої чарівної сили.
— Я не можу ризикувати. Що у тебе в кишенях?
— Мідний гріш.
— Я бачу — ти багатій. Ти одержиш його назад разом з усіма твоїми скарбами. А це я залишаю тобі в заставу, щоб ти не турбувався про свої речі, поки я буду шукати меч.
Гаґен опустив Ваді на землю й стягнув із пальця кручений перстень із тонко ограненим адамантом. Ваді міг би носити цю заставу замість браслета.