Війни художників
- Автор: Стеценко Станіслав
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-617-7012-27-5
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Війни художників». Краткое содержание книги:
Берія увійшов раптово, без попередження і без стуку, розчинивши двері навстіж. Їх слідом прикрив якийсь військовий у кашкеті із синім обідком.
— Ну, здрастуй, товаришу Герасимов. Як справи? Над чим працюєш? — блиснув пенсне, тицьнув долоню, фамільярно ляснув по плечу і впав у його крісло. Витягнув ноги, запихкав, відкривши рот.
«Бач, поводиться як господар. До чого ж неприємний погляд. Як у жаби чи удава. А небезпечний він, як сто удавів. Що йому треба? Певно-таки з приводу портрета? Точно…» — подумав Герасимов, обливаючись потом.
— Ліліє, — гукнув. — Будь ласка, дві кави. Чи може кави з коньяком, Лаврентію Павловичу?
— А чого ж, — охоче погодився той.
— Що привело вас до святилища муз? — Герасимов присів на краєчок стільця для відвідувачів.
— Та ось хочу перевірити, як ви боретеся з ворогами народу, чи багато викрили? — пожартував Берія.
— Ви даремно так жартуєте, Лаврентію Павловичу! — ображено відповів Герасимов. — Через Спілку художників проходить передова боротьби на ідеологічному фронті. Ми втілюємо накази товариша Сталіна у життя!
— А як портрет? — раптом запитав Берія.
Герасимов здригнувся. Значить, все ж таки портрет!
— Так, ось ви про що, Лаврентію Павловичу, портрет я віддав Клименту Єфремовичу. Ще тоді, після смерті дружини Йосипа Віссаріоновича. Ось копія листа, — глухо сказав він.
Берія здивовано перепитав:
— Після смерті? — він довго вдумливо читав листа. — Що за лайно? Мля… Яка дружина? Ти про що?
— А ви про який портрет, товаришу Берія? — цього разу дивуватися довелося Герасимову.
— Говорили, нібито ти працюєш над портретом «Товариш Сталін робить звітну доповідь на XVIII з’їзді ВКП(б) про роботу ЦК ВКП(б)».
Герасимов встав і нервово заходив кабінетом. Він уже зрозумів, що даремно розповів Берії про портрет Аллілуєвої і, мабуть, підставив не тільки себе, а й товариша Ворошилова.
— Той портрет Йосипа Віссаріоновича вже готовий, — спробував перевести розмову в інше русло.
— Покажеш? — Берія по-змовницьки підморгнув, нахилився через стіл і поплескав його по плечу.
— Так. Потім. Він у майстерні, — задоволений таким панібратством наркома, закивав головою Герасимов.
— Але дивно, що я не знаю про портрет Аллілуєвої. НКВС мало б знати про подібні речі. Може, ворог народу покійний Колька Єжов приховав від Хазяїна цю інформацію? Чому ти віддав портрет Ворошилову?
— А що я мав з ним робити, Лаврентію Павловичу? — розвів руками Герасимов. Його обличчя раптом покрилося червоними плямами, в роті пересохло. Він дістав хусточку і почав витирати спітніле чоло.
Берія нахмурився і, вчепившись поглядом в обличчя Герасимова, холодно сказав:
— Треба було звернутися… Ну хоча б до мене. А Климент… Ти знаєш, що хазяїн дуже незадоволений твоїм другом Климентом? Він просрав кампанію у Фінляндії, і Хазяїн його звільнить не сьогодні, так завтра. Так що навряд чи Климент зміг і тим портретом правильно розпорядитись.
У двері постукали, увійшла секретарка з тацею. На таці парували дві чашки кави, стояло блюдце з печивом фабрики «Червоний жовтень» і дві маленькі чарки коньяку.
Берія замовк. Він відразу звернув увагу на гарну жінку з чудовою статурою. Не дивлячись ні на Герасимова, ні на Берію, секретарка швидко поставила тацю і вийшла. Берія не міг відірвати погляд, доки за нею не зачинилися двері.
— Дівка, — сказав Берія, кілька разів блиснувши пенсне. На губах з’явилася хтива посмішка. Кивнув убік дверей. — Гарна дівка.
— Ага, — з радістю погодився Герасимов, задоволений, що розмова повернула від теми портрета Аллілуєвої.
— Твоя? — Очі наркома за скельцями пенсне звузилися і втупилися в Герасимова.
— Ні, — швидко відповів Герасимов. Начебто вибачаючись, додав: — Як ви могли таке подумати, товаришу Берія?
— То не тягни кота за хвіст — що за краля? — не вгавав нарком.
— Нічого особливого. Ліля Гофман. Моя секретарка. Працювала вчителькою німецької. Тепер секретарка Спілки московських художників.
— Гофман, що це за прізвище? — Берія пошкріб підборіддя.
— Із донецьких німців. Але віддана справі партії.
— Віддана? Ти перевіряв? — реготнув Берія. — Заміжня? Рідня є?
— Ні, з рідні у неї тільки старенька мама.
Герасимов розвів руками, став біля вікна, спиною впершись у підвіконня. Поли піджака розійшлися, продемонструвавши наркому не застібнуті після відвідин туалету брюки.
— Олександре, у тебе штанці розстібнуті! — Берія скрюченим пальцем вказав Герасимову на його проблему. — Що, може, секретарку жарив?