Політологія: наука про політику

Просвітництво XVIII ст. у Західній Європі стимулювало процес революційного зламу старого суспільного ладу. Прогресивні мислителі прагнули в тій або іншій формі осмислити результати буржуазних революцій і оцінити суспільний лад, що йшов на зміну феодалізму. Проблеми революційної демократії, індустріалізації виступають ключовими. Тоді один з напрямів соціально-політичної думки об’єднував тих, хто позитивно сприймав суспільну реальність, що створювалась у процесі революційних перетворень. Це позиція представників ліберальної соціальної політичної думки, зокрема позитивістів, які виступили з аналізом подій. I напрям соціально-політичної думки, що вибрав концепції, які в тій або інший формі відстоювали колишні порядки, прагнули критикувати з позицій минулого, ідеалізували феодалізм та ін. Такий напрям соціально-політичної думки названо консерватизмом. Формально представників консерватизму об’єднувало негативне ставлення до революції, як насилля до розриву з традиціями і основами народного життя. Найвпливовіші з ідеологів консерватизму Едмунд Бьорк, Леон де Бональд, Жозеф де Месир та ін. вихідці зі знатних аристократичних сімей, які зазнавали переслідування якобінського терору, відстоювали принципи монархії, станової ієрархії, католицької віри.

У процесі розвитку консерватизм оформився як політична течія, що орієнтується на збереження, спадкування, урахування національних традицій в процесі суспільного розвитку. Так, Едмунд Бьорк вважав, що в ім’я стабільності суспільства варто критикувати і навіть висміювати революційні ідеї, протистояти революційним перетворенням. Це означало заперечення ідей просвітництва, тобто ідей свободи особи і демократичних форм організації влади. Такі ж думки висловлювали й інші консерватори, відстоювали абсолютну монархію.