Любов у спадок
- Автор: Ромич Инна
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-108-3
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Любов у спадок». Краткое содержание книги:
— Але, татку, навіщо ти таке кажеш? — прошепотіла Еріка, відчуваючи, як на очі навертаються сльози. — Адже мама теж була з Шотландії.
Сер Родерік раптом сполотнів, його обличчя затремтіло. Еріці здалося, що зараз він її вдарить.
— Іди негайно переодягнися, — наказав він. — І не базікай про те, чого не знаєш! Вона була зовсім інша… Інша, не така, як ці дикуни! І затям собі — якщо ми дістанемося додому живі, то я говоритиму з тобою набагато серйозніше, ніж зараз.
Еріка мовчки вбігла в кімнатку, впала на тверду лежанку й тихо заплакала від страху, образи та безсилля.
Цілу дорогу напружено думала про те, що з нею відбулося. Ще вчора все було просто й зрозуміло, а сьогодні… В Еріки було таке відчуття, ніби старий, звичний світ розсипався в неї на очах. Невже все через те, що вона так по-дурному зіштовхнулася з запеклим ворогом їхньої родини? Ах, якби вона знала, хто цей лицар, у котрого так необачно прицілилася з пращі! Навіть від самої згадки про те, як Чорний Дуглас гнався за нею, бідолашну кидало в холодний піт. Дівчина вперто стисла губи. Ні, не те. Дуглас тут ні до чого! Батько все одно відвіз би їх додому, щойно по Хоїку розповзлася б новина про те, що в місті Чорний лицар із Лідденсдейла. Тут щось інше.
Вона лише на мить приплющила повіки, й відразу ж перед нею постало обличчя Діка. Тане, як тоді, коли він обіймав її, втішаючи… Розгублене й напружене, з якимось зачаєним вогником у глибині дивних бурштинових очей. Варто було тільки згадати про те, як його дужі руки торкалися її пліч — і серце починало битися удвічі швидше; вдіяти з цим нічого не можна було. Еріка з досадою закусила губу. І що такого в цьому молодому шотландцеві, чому вона без перестанку думає про нього? Він такий брутальний! Так, він врятував їй життя, але… Він врятував її. Просто так, думаючи, що вона — звичайний злиденний хлопчисько. Врятував, не побоявся стати на шляху грізного Дугласа. А вона наговорила йому дурниць, ще й образила наостанок.
Еріка почала нервово розправляти свою спідницю охайними фалдами. Думки про Діка Далхаузі збивали її з пантелику. Господи, та вона ж нічого не знає про нього! Хто його батьки, звідки він родом… Чому Чорний лицар назвав його сином зрадника? Може, він негідник, зневажений усіма… Ні, звичайно ж, і цього не може бути! Еріка сумно глянула на пагорби, порослі вересом, які поволі пропливали повз неї. Все це вже не мало значення. Тепер Дік був недосяжний для неї. І це чомусь засмучувало більше, ніж тисяча Дугласів, які могли б скакати навздогін.
— Майже приїхали, — кинув через плече Бранвен, і вона здригнулася від несподіванки. — Ще трохи, й ми вдома.
Він махнув рукою, показуючи вперед. Стара, але ще й досі поважна з вигляду вежа Тейндела здіймалася просто перед ними. Звіддаля замок здавався грізним і неприступним. Насправді стіни вже потроху руйнувалися, але завдяки своєму розташуванню замок цілком міг витримати штурм; він відлякував шукачів легкої наживи. Головна вежа, оточена неглибоким кам'янистим яром, підносилася на скелі, що панувала над околишніми пагорбами. Південну та західну стіни замінив той-таки скелястий масив, а східну було складено з дикого каменю. Замок ніби виростав зі скелі, органічно вписуючись у доволі понурий краєвид. На додачу єдина дорога, що вела до Тейндела, петляла крутим схилом майже по колу. Шотландці, які були не від того, щоб будь-коли перетнути кордон та перегнати на свій бік чиюсь череду, вважаючи її дикою, рідко насмілювалися нападати на сам замок.
…Воли спроквола долали схил, із натугою тягнучи візок. Ось і знайоме криве дерево, на якому вона так любила сидіти, виглядаючи, коли повернеться батько. Еріка з Гілом зіскочили з візка, з задоволенням розминаючи затерплі ноги.
— Агов, що це там? Невже Кетрін вибігла нас зустрічати? — Бранвен пильно вдивлявся в постать на дорозі перед ворітьми.
І справді, міст було опущено. Еріка розгледіла біля воріт маленьку згорблену постать старої няньки, а поряд розвівалася на вітрі залатана сутана отця Годвіна.
— Нас зустрічає почесний ескорт, — радісно проголосив Гіл. — Хей-я! Ми повернулися з удачею! — закричав він, розмахуючи сопілкою.
Еріка бачила, як батько, що послав свого коня вперед, спритно зіскочив на землю й заговорив зі старими.
— Щось не бачу, щоб зустріч була дуже радісною, — зненацька стривожився Бран.
Брат і сестра, не змовляючись, щодуху кинулися до воріт і підбігли саме тієї миті, коли пролунали слова отця Годвіна…
— Сину мій, наберіться мужності. Ми отримали звістку про смерть вашого батька. Лорд Генрі Персі, барон Олнвікський спочив, нехай буде земля йому пухом. Амінь.