Єлюди. Теплі історії з Майдану
- Автор: Бердинських Крістіна
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Брайт Стар Паблішинг
- ISBN: 978-966-2665-40-6
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Єлюди. Теплі історії з Майдану». Краткое содержание книги:
Усі ці ночі дружина й сестра Геннадія, які залишалися вдома, також не спали. «Кожні півгодини смс від сестри й дзвінок від дружини», – розповідає він. Навіть у найстрашніші ночі Майдану йому було спокійніше на вулиці, ніж удома перед телевізором. «Я не можу цього пояснити, але на Майдані я завжди почував себе безпечно, навіть коли горіли профспілки», – каже він.
Геннадій не хотів давати жодних інтерв’ю – не бачив у своїх походах на Майдан чогось особливого. Зрештою, на відміну від людей, які ночують в наметах, він має змогу виспатися після повернення додому до 11.00 ранку, у теплі й родинному затишку.
5 березня 2014
Інга, керівник прес-служби Українського тижня моди. Цього короткого запису не вистачить, щоб описати все те, що зробила ця прекрасна дівчина для Майдану. Зараз вона допомагає не лише Майдану, а й Криму.
У кінці листопада Інга просто приходила на Майдан, спілкувалася з друзями. Вона прокинулася зранку після побиття студентів, дізналася, що сталось, і зрозуміла, що тепер треба діяти. О 9-й ранку приїхала до Михайлівського собору, допомагала, чим могла, – від нарізання канапок до оргпитань та інформдопомоги.
Потім Інга організовувала різні акції. Зі знайомими дівчатами пішла до бійців ВВ на Банкову із закликами миру. «Ми розуміли, що це не «Беркут», а молоді хлопці. Ніхто не міг уявити, що буде попереду», – згадує дівчина.
Інга також виконувала великий обсяг інформроботи. Не вдаватимусь в деталі, скажу лише, що завдяки їй і ще багатьом волонтерам світ дізнавався про події в Україні.
20 лютого, коли снайпери вбивали людей на Інститутській, Інга була на Майдані з мамою й друзями. «Люди йшли з купою медикаментів, продуктами. А потім почався крик, що потрібні медики», – розповідає вона. Дівчина була неподалік сцени й не розуміла, що відбувається на Інститутській. Не усвідомлювала масштабів цієї біди. Була на Майдані до вечора.
Тепер Інга допомагає хлопцям із самооборони, які перебувають у лікарнях. Відвозить їм гарячий бульйон. Коли ми прийшли з нею в палату до одного з хлопців, на знак подяки за постійну турботу він подарував їй цю квітку.
Прекрасні люди працюють в нашій фешн-індустрії.
6 березня 2014
Володимир, 42 роки, Севастополь. Приїхав 1,5 тижня тому. «Мені не подобалося те, що я бачив по телевізору. Думав: який жах, із Києва зробили смітник! Я приїхав побачити на власні очі, що і як», – розповідає він. І був вражений, наскільки відрізняються його припущення від реальності. «У Севастополі дуже неправдива інформація, – каже він. – Люди кажуть, що зараз приїдуть бандерівці й вішатимуть усіх на стовпах за російську мову», – переказує місцеві розмови чоловік.
Так говорять навіть його мама, дружина й теща. «Я телефоную дружині звідси, а вона мені каже: ти зрадник і ворог», – розповідає Володимир. Друзі, після того як дізналися, що він поїхав на Майдан, перестали відповідати на дзвінки. «Я пояснював, що я тут не заради політиків, ні за кого не агітую, і насправді тут так і так, – ніхто не вірить і не хоче слухати», – каже він. Дружина працює в магазині й боїться повертатися додому сама. Думає, що через перебування чоловіка на Майдані в родини можуть бути неприємності. Але він повертатися додому поки не збирається. Володимир переконався, що люди на Майдані хочуть миру, ніхто не прагне воювати. І тому йому дуже не подобається нинішня ситуація в Криму. Він категорично проти війни. «Я – будівельник і хочу миру», – говорить він. Володимир дуже хоче, щоби Крим залишився у складі України, але якщо це неможливо без війни, Крим треба відпустити.
8 березня 2014
Володимир, Хмельницька область, село Святець, будівельник. 19 лютого йому виповнився 31 рік. «А 20 лютого я отримав два подарунки, через які я тут перебуваю», – каже чоловік. Під «подарунками» Володимир має на увазі дві кулі.
Перший раз чоловік приїхав на Майдан 2 січня, жив у наметі Хмельницької області. Потім повернувся додому й приїхав знову в середині лютого.
19 лютого Володимир був на посту біля профспілок, уже горів будинок. «Ми кидали в «Беркут» бруківку й каміння. Вони намагалися нас відтіснити», – згадує він. Після напруженого дня й ночі протистояння Володимир поспав кілька годин у наметі. Прокинувся від шуму гранат. Разом ще з одним хлопцем побіг на Інститутську. «На моїх очах застрелили зовсім молодого хлопця, років сімнадцяти», – переказує події того страшного ранку чоловік.