Марсіянин
- Автор: Уир Энди
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Crown
- ISBN: 9780804139021
- Переводчик: Віталій Мюнхен
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Марсіянин». Краткое содержание книги:
– Але він, певно, не прослуховує ефір, – сказав Венкат. – Чого б він мусив це робити?
– І про це ми теж думали. Ми скинемо оберемок яскраво-зелених стрічок, достатньо легких, щоб розлетітися навкруги, навіть у марсіянській атмосфері. На кожній стрічці надрукуємо: «МАРКУ! ВВІМКНИ РАДІО». Ми зараз працюємо над механізмом випуску стрічок під час посадки. Звісно, найкраще скинути їх з висоти в тисячу метрів над поверхнею.
– Мені подобається, – сказав Венкат. – Йому тільки й треба, що помітити хоч одну. Якщо він помітить зелену стрічку, то вже напевно роздивиться з усіх боків.
– Венку, – сказав Брюс. – Якщо він поведе свій Вотнімобіль до «Ареса-4», усе це стане марним. Тобто, ми можемо посадити апарат і там, але…
– Але там він не матиме Дому, правильно, – сказав Венкат. – Але одна проблема за раз. Дай мені знати, коли механізм випуску тих стрічок буде готовий.
– Гаразд.
Закінчивши дзвінок, Венкат розкрив ноутбук і повернувся до роботи. Мінді Парк надіслала листа. «Вотні знов у дорозі».
•••
– Постійно їде прямо, – сказала Мінді, показуючи на монітор.
– Бачу, – сказав Венкат. – Безперечно, він ніяким боком не прямує до «Ареса-4». Хіба обминає якусь природну перешкоду?
– Там немає чого обминати, – сказала Мінді. – Це ж Ацидалійська рівнина.
– А це що, сонячні панелі? – спитав Венкат, вказуючи на екран.
– Так, – сказала Мінді. – Як завжди, проїхав дві години, ПКД, проїхав ще дві. Він вже за сто п’ятдесят кілометрів від Дому.
Обидва дивилися на екран.
– Стривай… – сказав Венкат. – Бути не може…
– Що? – спитала Мінді.
Венкат схопив ручку і кілька папірців.
– Давай його координати і координати Дому.
Мінді глянула на екран.
– Теперішнє положення… 28,9 градусів північної широти, 29,6 західної довготи, – натиснувши кілька клавіш, вона відкрила інший документ. – Дім: 31,2 градуси північної широти, 28,5 західної довготи. Що ви побачили?
Венкат дописав координати.
– Ходімо зі мною, – кинув він, швидко вийшовши з кімнати.
– Ем, – запнулася Мінді, наздогнавши його. – Куди ми йдемо?
– До вашої кімнати відпочинку, – сказав Венкат. – у вас же там ще висить карта Марса на стіні?
– Аякже, – сказала Мінді. – Але то просто плакат з сувенірної лавки. У мене є детальні цифрові мапи на комп’ютері…
– Не згодяться. Я не зможу на них креслити, – сказав Венкат. Тоді, повернувши коридором до кімнати відпочинку, він показав на карту на стіні. – А на цій зможу.
Кімната відпочинку стояла порожня, за виключенням одного комп’ютерного техніка, що сьорбав каву. Він стурбовано подивився на Венката і Мінді, що увірвалися всередину.
– О, тут навіть є координатна сітка, – сказав Венкат. Підглядаючи з папірця, він пальцем знайшов місце, а тоді намалював там хрестик. – Це Дім, – сказав він.
– Гей, – сказав технік. – Ви розмальовуєте наш плакат?
– Я вам новий подарую, – відказав Венкат, не озираючись. Тоді він намалював ще один хрестик. – Це його нинішнє положення. Дай лінійку.
Мінді озирнулася навколо. Лінійки ніде не було, тож вона схопила блокнот техніка.
– Гей! – запротестував технік.
Використовуючи довшу сторону блокнота, Венкат провів лінію через Дім і теперішнє положення марсохода, продовживши її далі. Тоді він відступив на крок.
– Так і є! Он куди він подався! – захоплено сказав Венкат.
– Ох, – сказала Мінді.
Лінія пройшла просто через центр жовтого кружечка, позначеного на карті.
– «Пасфайндер»! – сказала Мінді. – Він їде до «Пасфайндера»!
– Еге ж! – сказав Венкат. – Оце вже щось певне. Марк десь за вісімсот кілометрів від нього. Він може доїхати туди й назад з тими припасами, що має.
– І привезти з собою «Пасфайндер» і марсохід «Соджернер», – додала Мінді.
Венкат витяг телефон.
– Ми втратили зв’язок з «Пасфайндером» у 1997 році. Якби його запустити знову, то можна буде поговорити. Можливо, йому тільки й треба, що протерти сонячні панелі. Навіть якщо проблема і складніша, то він же інженер! – додав Венкат, набираючи номер. – Лагодити – його робота!
Посміхнувшись чи не вперше за кілька тижнів, він приклав телефон до вуха і дочекався відповіді.
– Брюсе? Це Венкат. Щойно все змінилося. Вотні поїхав до «Пасфайндера». Так! Я знаю! Розшукай усіх, хто працював над ним і тягни їх до ЛРР. Я вилітаю першим рейсом.