Танці утрьох
- Автор: Медведєв Олександр
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-067-2
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Танці утрьох». Краткое содержание книги:
— Мабуть, ні.
— От бачите! — тріумфально ляснув пальцями Ходош, ніби він був у залі суду присяжних і хотів вразити їх своїми манерами. — А найближчий родич Рубіної — її зведений брат, якийсь Сапегін. Таким чином, на класичне запитання карного права «Qui prodest?» («Кому вигідно?») маємо однозначну відповідь: Сапегіну.
— Тобто ви хочете сказати…
— Саме так, пане Кононов, я хочу сказати, якщо Гретинський потрапить до в’язниці, Сапегін стане за конним власником кругленької суми. І взагалі, я хочу наголосити на тому, що давати вам поради, звичайно, не моєї компетенції справа, але мені здається, що ви не достатньо поінформовані — треба перевіряти й інші версії убивства Рубіної.
Він зачепив моє професійне самолюбство. Але показати це — означало програти остаточно.
— Я роблю все, що в моїх силах. Я вдячний вам за допомогу. Ми, безумовно, візьмемо до уваги і вашу пораду.
— А як же Михайло? — запитала Наталя. — Ви так поспішаєте здати справу в прокуратуру, навіть не порозмовляли з власником тиру, про якого я вам учора розповідала. І не хочете взяти до уваги мої показання, на підставі яких, до речі, можна з’ясувати, що на момент убивства Мишка не було в квартирі.
— Я цим займуся негайно, але, чесно кажучи, ми не знаємо точного часу вбивства. До речі, мені здається, ми заговорилися, — сказав я і вказав на годинник.
— Мабуть, — погодився Ходош. У відповідь на благальний погляд Наталки, він сказав:
— Ходімо, Наталі. Гадаю, все обійдеться.
Ці слова можна було витлумачити так: «Нам більше нічого тут робити. Хіба з таким ідіотом можна про щось домовитися».
9 травня, 10.49
Кононова так приголомшив несподіваний візит адвоката і Наталі, що він поїхав до базару на таксі. Довелося викласти кругленьку суму. Його здивувало, що передостаннього разу, коли він користувався послугами приватного транспорту, водій узяв значно меншу суму. А останнього — і поготів. Щоб якось прояснити ситуацію, він запитав у таксиста, чи не подорожчав бензин.
— Ні, — чемно відповів той.
— Чому ж так дорого? — невимушено поцікавився слідчий, але таксист, що, як і всі працівники сфери обслуговування, терпіти не міг жлобів, процідив крізь зуби:
— Та свято ж…
— Яке? — дурнувато запитав слідчий.
— Та Дев’яте ж травня, День перемоги, — прокоментував таксист.
— Геть забув, — потер лоба Кононов. — Запрацювався.
Таксист ніяк не міг припаркуватися: площа поблизу базару була заставлена машинами. Коли йому нарешті вдалося зробити цей нескладний на перший погляд маневр, слідчий вручив йому потрібну суму і повільно вийшов з машини.
Покупців на базарі було вдвічі більше, ніж продавців, що трапляється не так уже й часто. Ціни були теж удвічі вищі, ніж зазвичай. «Та свято ж!» — згадав Кононов слова таксиста. Де містився тир, про який розповідала Наталя, Кононов не знав, та й шукати його у святковий день, мабуть, не було сенсу. Хіба задля того, щоб прочитати вивішений на дверях напис «Зачинено».
Утім, завжди є шанс на успіх. Отож Кононов, розпитавши кількох перехожих, досить швидко знайшов фанерний будиночок, оббитий пластиком і розписаний якимось невдахою-художником, що зобразив на його стінах ковбоїв, які націлюють невідомо куди свої вірні кольти, та амазонок, що перезаряджають липові вінчестери. Сам напис «Тир» був прикрашений різнокольоровими лампочками, що, за задумом дизайнера, мало привертати до себе увагу любителів постріляти.
Як і передбачав Кононов, тир був закритий. Але біля його дверей стояла продавщиця чебуреків у білому фартуху. «Гаря-я-ченькі чебуречки, чебуречки з м’яском!» волала вона. Від покупців, що обступили її, не було відбою.
Коли ж їх трохи поменшало, Кононов підійшов до неї і запитав:
— Скажіть, а власника тиру ви випадково не знаєте?
Він усміхався доброзичливо та привітно і простяг руку з грошима:
— Один, будь ласка.
Жінка оглянула Кононова підозрілим поглядом. Чи не з міліції часом? Кононов із усіх сил намагався поводитися, як звичайна цивільна людина, що не має жодного відношення до органів правосуддя.
— А навіщо він вам?
— Та хотів поздоровити, пляшку купив, він же, самі знаєте…
Кононов ішов ва-банк. Ясна річ, слідчий не знав, якого віку власник тиру і чи брав він участь у війні, але інтуїція підказувала йому, що це має бути літня людина, колишній служивий…
— Он воно що, — усміхнулася продавщиця. Кононов зрозумів, що поцілив у яблучко. — Зараз… у мене є його телефон… — вона витягла з кишені записну книжку.