Антипедагогічна поема
- Автор: Клименко Люба
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Дуліби
- ISBN: 978-966-8910-50-0
- Жанр: Любовь и отношения
Электронная книга - «Антипедагогічна поема». Краткое содержание книги:
Будьте уважні — наприкінці роману на вас чекає несподіванка.
Тому вона зробила «ліричний відступ»:
— У хлопців вашого віку статевий орган працює краще, ніж у чоловіків віку Олекси Тарасовича. Так що почекайте хвилинку, поки я його трохи підбадьорю! Взагалі, можете запам’ятати цю процедуру, можливо, вона вам також колись знадобиться… Бачите, це не складно. Все працює, як велосипедний насос.
— Ну, що, в порядку? — тихенько спитала вона Олексу Тарасовича.
— Здається, в порядку… — пошепки відказав той.
Аврора Чингізівна знову заговорила вголос:
— Отже, як бачите, велосипедний насос готовий до вживання. Тепер вставляєте його у велосипедну шину…
— Він уже там? — прошепотіла вона до Олекси Тарасовича.
— Там, там, — заспокоїв її він.
— Щось я його не відчуваю, — і додала вголос: — Отже, цей велосипедний насос уже в мені. Бачите, діти?
— Бачимо, — позіхаючи, промовили учні.
— Тепер треба закачати повітря у велосипедну шину. Починаємо закачувати! Раз-два, раз-два, раз-два! Все дуже легко. При цьому важливо пам’ятати, що закачувати треба лише повітря і, не дай Бог, ту супернебезпечну рідину, яка називається «сперма».
Аврора Чингізівна з Олексою Тарасовичем старанно рухалися.
— Раз-два, раз-два, раз-два. Бачите, все дуже ритмічно і просто. Насос вправно качає повітря. Однак це гойдання тільки видається безобідною справою. Насправді в цьому гойданні зачаїлася велика небезпека! Бо на певному етапі накачувальникові починає темніти в очах і він починає засмоктувати своїм насосом не лише повітря, а й ту супернебезпечну рідину, яка міститься всередині нього. Олексо Тарасовичу, продемонструйте, будь ласка, як вам темніє в очах!
Олекса Тарасович закотив очі під лоба, почав важко дихати, а потому уривчасто застогнав.
«А він непоганий артист!» — подумала Аврора, а вголос продовжила лекцію:
— Бачите? Накачувальник перебуває в стані збудження, а це значить, що він готовий у будь-яку мить впорснути супернебезпечну рідину в шину! І от, щоб цього не сталося, треба…
У цю мить Олекса Тарасович востаннє, причому дуже голосно, скрикнув і кінчив в Аврору.
Аврора зіскочила зі столу і зарепетувала на Олексу Тарасовича:
— Ах ти, негіднику! Ти зірвав мені урок!
І вона, схопивши в руки улюблений майже метровий циркуль, поцілила ним Олексі Тарасовичу прямісінько в скроню, а потім, вирвавши з його скроні улюблений математичний предмет, обтерла шматочки мозку, що лишилися на металевих наконечниках, об нерухоме тіло Олекси Тарасовича…
Аврора прокинулася в холодному поту.
— Де я? Що зі мною?
Спробувала поворухнутися. Було непросто. Тіло немовби скували ланці.
Навколо було біло і порожньо.
Серце несамовито забилося: «Мене що, таки вбили? Чому?».
Коли її очі призвичаїлись до світла, вона нарешті збагнула, що лежить на лікарняному ліжку, припнута до крапельниці. З рота стриміла якась трубка.
Це її трохи заспокоїло.
Вона почала помалу згадувати останні події.
«Що там було? Ага, вечеря з равликами (фе!), бійка в ресторані, чорний бумер, бандитська хаза, знову равлики (фе!), тепер уже на перському килимі… І, здається, ще щось… Все, як у тумані… Можливо, акція визволення заручниці групою особливого призначення… Значить, мене визволили з бандитської неволі! Ура!».
Якраз цієї миті в палату впливла фігура у білому халаті. Ту фігуру Аврора ні з чим не сплутає!
— Дурочка! Ти жива! — вигукнула Маруся.
— Що зі мною? — спробувала спитати Аврора, однак у її роті стриміла якась фігня.
— Тихо, тихо. Тобі нізя, — попередила Маруся. — Слава ж тобі, Господі! Ми вже думали, шо тобі хана. Три дня в комі!
Аврора хотіла була спитати ще щось, але Маруся її зупинила:
— Тихо, я сказала! Тих ідіотів поймали і посадили. Не волнуйся. А тих уліток ісслєдують. Ресторан закрили. Навсігда. Падлюки! Отравили мою дєвочку! Ти лежи, лежи, нє двігайся! А я побіжу по доктора, а заодно сообщу твоєму женішку радосну новость. Він тут три дня сидить. Істомілся. Якраз заснув у корідорі.
Аврора здивувалася, почувши про існування «женішка», і стала згадувати, коли це вона встигла заручитися… В комі хіба що. Може, в неї амнезія?
Тим часом Маруся грайливо підморгнула Аврорі:
— Всі наші медсестри і санітарки одобряють твій вибор! Він такий сексуальний, особено січас, коли три дні не брився. Дівчонки просто стонуть от желанія. Маладєц, Аврорка! Я всігда в тебе вірила!