Улісс
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-61-1
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Улісс». Краткое содержание книги:
Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.
Завдяки складній поліморфній стилістиці твору, чисельним алюзіям, парафразам і цитуванням «Улісс» і понині вважається одним із найскладніших і найзаплутаніших творів в історії літератури. Йому присвячено не одну сотню наукових праць, досліджень, монографій і книжок, а коментарі до нього часом значно перевершують обсяг самого роману.
Які відмінні проблеми уявилися кожному з них у зв’язку з невидимим чутним паралельним органом іншого?
Блумові: проблеми збудливости, набрякання, твердіння, чутливости, величини, гігієнічности, волохатости.
Стівенові: проблема священної цілісности Ісуса обрізаного (1 січня, свято, коли приписується слухати месу й утримуватися від зайвої роботи служіння), а також проблема того, чи божественній крайній плоті, цьому плотському обручальному персневі святої римо-католицької апостольської церкви, береженому в Калькаті, належиться звичайне пошанування, а чи четвертий ступінь поклоніння, віддаваний, по відділенню їх, таким божественним поростам, як нігті ніг та коси.
Яке небесне знамення спостерегли обидва одночасно?
Зірку, що з великою видимою швидкістю промайнула по небосхилу від Веги в сузір’ї Ліри, вище зеніту й поблизу групи зірок Волосся Вероніки, в напрямі зодіакального знаку Лева.
Яким чином доцентровий залишенець надав вихід відцентровому гетьвідхідному?
Вкладенням стрижня бамбулястого чоловічого ключа в щілину хиткого жіночого замка, обернувши ключа на важіль, крутнувши його ліворуч, видаливши язичок замка зі скобеля, потягнувши досередини сіпанням старі схибнуті з завіс двері й відчинивши отвір для безперешкодного виходу та входу.
Як же вони розпрощалися, як розлучилися?
Стоячи перпендикулярно під одними й тими ж самими дверми, врізнобіч від порога, причому лінії їхніх прощально привітальних рук сходилися в довільній точці й під довільним кутом, але меншим за суму двох прямих.
Які звуки супроводжували єднання їхніх дотичних та роз’єднання їхніх (відповідно) відцентрової й доцентрової рук?
Гуки дзвонів, що вибивали нічні години на дзвіниці церкви Святого Ґеорґія.
Що вчувалося кожному з них у відлунні цих гуків?
Стівенові:
Блумові:
Де перебували особи з того товариства, яке разом із Блумом, на поклик цих дзвонів, пройшло сьогодні шлях із Сендимаунта на півдні в Гласневін на півночі?
Мартін Каннінгем (у ліжку), Джек Пауер (у ліжку), Саймон Дедал (у ліжку), Том Кернан (у ліжку), Нед Ламберт (у ліжку), Джо Гайнс (у ліжку), Джон Генрі Ментон (у ліжку), Бернард Корріган (у ліжку), Петсі Дігнем (у ліжку), Педді Дігнем (у могилі).
Що почув Блум, лишившись сам-один?
Подвійну луну кроків, що даленіли, по небеснорожденній землі. Подвійне бриніння єврейської арфи в лункому провулку.
Що відчув Блум, лишившись сам-один?
Холод міжзоряних просторів, тисячі градусів нижче точки замерзання або абсолютного нуля за Фаренгейтом, Цельсієм чи Реомюром; перші призвістки близького світанку.
Про що нагадали йому дзвони, й рукопотиск, і кроки, й трем самотности?
Про товаришів, що спочили від різних причин і в різних місцях: Персі Епджон (убитий в бою біля Моддер-рівер), Філіп Гілліган (сухоти, у лікарні на Джервіс-стрит), Метью Ф. Кейн (утонув у Дублінській затоці), Філіп Мойзел (піємія, на Гейтсбері-стрит), Майкл Гарт (сухоти, в лікарні Скорботної Матері), Педді Дігнем (апоплексичний удар, у Сендимаунті).
Які сподівання яких явищ спонукали його ще лишатися?
Згасання трьох останніх зірок, сіріння світанку, поява нового сонячного диску.
Чи бував він і раніше глядачем цих феноменів?
Якось-то 1887 року після загайної гри в шаради у Люка Дойла, в Кіммеджі, він терпляче дожидав пришестя денного феномену, сидячи на мурі саду й спрямувавши погляд на Міцрах, схід.
Чи запам’яталися йому першопочаткові явища?
Рух повітря, ранкові півні вдалині, церковні дзвони зусібіч, вокалізи пернатих, самотня хода раннього перехожого, видиме поширення світла невидного ще світила, перший золотий крайчик воскреслого сонця, розрізнюваний над самим обрієм.
Чи залишився він надовше?
Із глибоким зітханням рушив він додому, знову перейшов сад, знов увійшов у коридор, знову зачинив двері. З коротким видихом він знову взяв свічку, знову зійшов нагору по східцях, знову наблизився до дверей вітальні, ввійшов у хол і взагалі ввійшов.