Новітнє вчення про тлумачення правових актів

2. Включення засад справедливості, добросовісності та розумності до числа загальних засад цивільного законодавства (ст. 3 ЦК) без посилання на принцип верховенства права створює враження, що ці засади мають таку ж юридичну силу, як і інші загальні засади цивільного законодавства. Насправді, це не так, бо включення засад добросовісності, справедливості та розумності до числа загальних засад цивільного законодавства не виключає названі засади із змісту принципу верховенства права. Отже, засади добросовісності, справедливості та розумності підлягають застосуванню не в порядку аналогії права, як це встановлено ч. 2 ст. 8 ЦК стосовно загальних засад цивільного законодавства, а в тому порядку, в якому застосовується принцип верховенства права та засади, що входять до його змісту.

У той же час засади добросовісності, справедливості та розумності формально є недостатньо визначеними. Відповідні поняття є оціночними, а в природі людини є така якість як егоцентризм. Це не тільки впливає на оцінку людьми власного становища у системі суспільних відносин з точки зору добросовісності, справедливості та розумності, а й обумовлює вплив власного життєвого досвіду індивіда на оцінку дій інших людей у відносинах, у яких цей індивід участі не бере. Більш конкретно це означає, що власний життєвий досвід судді впливає на оцінку відносин, що є предметом судового розгляду. Тому стосовно засад добросовісності, справедливості та розумності особливо важливо враховувати, що вони вмішують у собі не тільки правові норми, а й декларації конституцієдавця про його наміри. Розрізняльна здатність системи правового регулювання і системи правозастосування не є абсолютною. У тій мірі, в якій ці системи на цей час з урахуванням соціального контексту не можуть провести чітку межу між декларацією і нормативним регулятором у змісті засад добросовісності, справедливості та розумності, ці засади не повинні застосовуватись судами усупереч конкретним правовим нормам. І тільки у випадках, коли суд однозначно фіксує грубе і очевидне порушення цих засад конкретними нормами, що підлягають застосуванню до правовідносин, що розглядаються судом, суд зобов’язаний застосовувати зазначені засади разом або окремі із них усупереч відповідним правовим нормам, що встановлені Конституцією, законом чи іншим актом законодавства.

3. Особливо істотне практичне значення має застосування засади справедливості, до змісту якого входить вимога пропорційності.

Європейський Суд з прав людини багато разів звертав увагу на те, що втручання у здійсненні прав людини має ознаку необхідного тільки тоді, коли воно є співрозмірним правомірній цілі, яка переслідується при цьому державою[555]. Співрозмірність у цьому розумінні може бути інтерпретована як пропорційність. Стосовно захисту права власності відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейський Суд також висловлював думку про розумну співрозмірність між засобами, що використовуються, і поставленою метою[556]. Проте переважно Європейський Суд стосовно таких випадків використовує термін «справедлива рівновага» (між вимогами загальних інтересів суспільства і необхідністю охорони прав людини на майно)[557].