Перспективи Української Революції

Яка ж величезна зміна становища й відношення сил з некори-стю для Заходу сталася за такий короткий час! Сьогодні СССР має многократно більше дивізій, готових до війни, ніж усі західні держави вкупі. Багатотисячне летунство, найбільша фльота підводних човнів, застосування найновіших технічних винаходів, атомова й воднева зброя в большевицьких рядах являються безпосередньою загрозою навіть для американського суходолу. А над усією Західньою Европою висить мариво заливу не тільки большевицькими, а й китайськими комуністичними ордами.

До такого стану довела політика сердешного союзництва з большевизмом під час війни, пасивного відношення до большевицьких агресій і байдужість до долі поневолених народів. Незалежно від такого катастрофічного розвитку та грізного досвіду, у західніх державах ще не припинилась політика шукання мирного співжиття з большевизмом на базі збереження існуючого стану.

Москва зручно використовує слабості західньої політики і вміло розіграє їх. Чергування етапів тимчасового напруження з етапами різних загострень комуністичного агресивного напору на різних часткових фронтах являється змістом московської стратегії. Ця стратегія служить для поширення імперіялістичних підбоїв, опанування і визиску здобутих територій та підготови чергових нападів.

Хоч Сполучені Штати Америки в більшій мірі, ніж інші ве-ликодержави Заходу, є схильні не допустити до дальшого просування большевицького наступу на жадному терені, одначе через короткозорість і кволість своїх союзників не можуть засадничо й рішучо змінити розвитку подій. В такому укладі розбіжних тенденцій західнього світу далеко до того, щоб політика західніх держав вирвала у большевиків ініціятиву й перейшла до протинасту-пу, замість продовжувати безвиглядну стратегію стримування ворога на щораз гірших для себе позиціях. В такій безрадній настанові Заходу супроти свого смертельного ворога коріниться легковажне відношення до визвольної боротьби України й інших поневолених Москвою народів.

Українська національно-визвольна боротьба, по суті, є обороною самобутнього існування і свобідного розвитку власної нації. Але разом з тим вона влучає в саме серце большевицького імпе-ріялізму. Перемога українських визвольних змагань, знищення московсько-комуністичного панування в Україні та створення Самостійної Української Держави — означало б основне зламання сил московської аґресії.

Західня політика знає про це дуже добре, а тому вважає отверту підтримку справи визволення України за наступ на головні випадові позиції імперіялізму СССР. А на це вона все ще ніяк не може зважитися. Коли ж подекуди, зокрема в Сполучених Штатах Америки, проявляються тенденції, щоб перейти до політики наступу проти большевизму, то їх відразу знесилює інша слабість. Замість зважитися на боротьбу з московським імперіялізмом у цілому, твориться штучні і нереальні пляни відділити большевизм від корінного московського імперіялізму. Окремі американські кола заступають думку, що коли не будуть заторкувати питомих московському народові імперіялістичних тенденцій, а буде поборюваний лише комуністичний режим і комуністична система, тоді можна буде приєднати більшу частину московського народу до боротьби з большевизмом по боці Заходу.