Науково-практичний коментар Земельного кодексу України
- Автор: Мірошниченко А. М., Марусенко Р. І.
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Правова єдність
- ISBN: 978-966-2183-41-2
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Земельного кодексу України». Краткое содержание книги:
Видання може стати в нагоді студентам, викладачам і науковцям правничих спеціальностей, практикуючим юристам і усім тим, хто цікавиться земельним законодавством та практикою його застосування.
Ефективність застосування даної норми знижується через невстановлення меж населених пунктів, що унеможливлює розпорядження "спірними" землями (див. ст.ст. 173-176 ЗКУ та коментар до них).
До абзацу першого. Загальна ідея коментованої норми полягає у тому, щоб покласти на період до розмежування земель державної та комунальної власності розпорядження землями державної власності в межах населених пунктів на органи місцевого самоврядування, а за межами населених пунктів - на "відповідні" органи виконавчої влади (виняток передбачено щодо земель, якими розпоряджаються державні органи приватизації). Дана ідея втілена в п. 12 не найкращим чином, тому його положення не слід розуміти буквально. Звичайно ж, органи місцевого самоврядування не можуть розпоряджатися в межах населених пунктів не лише "землями, переданими у приватну власність", а й іншими "недержавними" землями: землями, що перебувають у колективній власності (див. коментар до ч. 3 ст. 78 ЗКУ) та землями, переданими у власність іноземних держав (ст. 85 ЗКУ).
Крім того, у коментованому абзаці є посилання на відсутній у чинній редакції пункту абзац третій, що є наслідком поспішності внесення змін до ЗКУ при викладенні його у редакції ЗУ від 03.06.2008 №309-VI. Є підстави вважати, що мається на увазі абзац другий, який у попередній редакції був третім.
Серйозні складнощі становить визначення співвідношення положень абзацу першого п. 12 із абзацем другим цього ж пункту (див. нижче коментар).
Трапляються випадки, коли у міжнародних угодах KM України розпоряджається міськими землями, право розпорядження якими надано місцевим радам - див., напр., Протокол між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки про взаємне виділення земельних ділянок в Анкарі та Києві для спорудження приміщень іноземних місій від 19.06.2003, затверджений ПКМУ №1674 від 29.10.2003. Як видається, для подібних дій відсутні правові підстави. З іншого боку, органи місцевого самоврядування не можуть укладати міжнародні договори України (ст. З ЗУ "Про міжнародні договори України").
До абзацу другого. Щодо правового статусу державних органів приватизації див. коментар до ст. 17-1 ЗКУ.
Системне тлумачення даної норми (зокрема, з урахуванням ст. 80 ЗКУ) свідчить, що державні органи приватизації можуть розпоряджатися лише державними землями, "на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, а також: ...на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації хоча пряма вказівка на це в коментованому абзаці відсутня.
Повноваження державних органів приватизації, встановлені коментованим пунктом на період до розмежування земель державної та комунальної власності, істотно ширші від повноважень, передбачених "основною" частиною кодексу. Так, ст. 17-1 ЗКУ надає державним органам приватизації право лише продавати (а не "розпоряджатися", як в коментованій нормі) і лише земельними ділянками "під об'єктами, що підлягають приватизації" (а не земельними ділянками, "на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти", як у коментованій нормі).
Таким чином, протягом "перехідного" періоду державні органи приватизації можуть не лише відчужувати земельні ділянки під об'єктами, що підлягають приватизації, а і, наприклад, здавати в оренду земельну ділянку під об'єктом підприємства, у статутному фонді якого державі належить хоча б одна акція. Доцільність такого підходу викликає великий сумнів, особливо враховуючи, що державні органи приватизації дуже неефективно здійснюють свої земельні повноваження (див. коментар до ст. 17-1 ЗКУ).
При цьому складним є питання про співвідношення норм абзаців першого та другого п. 12. На наш погляд, абзац другий встановлює виняток із правил, передбачених абзацом першим. Відсилка в абзаці першому на "абзац третій" (якого в пункті немає) скоріш за все має розумітися як посилання на абзац другий, що у попередній редакції був третім.
На даний час повноваження державних органів приватизації щодо розпорядження земельними ділянками, "на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти", практично не реалізуються, оскільки переважає думка, за якою законодавство не передбачає порядку реалізації даних повноважень (крім випадку продажу земельних ділянок разок із об'єктами приватизації - ст. 17-1,ч. 1 ст. 128 ЗКУ). На наш погляд, це не так, оскільки до відповідних відносин мають застосовуватися "процедурні" статті ЗКУ, які визначають порядок здійснення відповідних повноважень іншими органами (насамперед, ст. 123)