Крига. Частини ІII–ІV

… Проте Історія їх оминає; Історія діється поза ними. Хто з мартинівців мав рацію: ті, хто стверджували, що тільки під істиною Криги Історія точиться, відповідно до промислу Божого, чи ті, хто казали, що Криза зупинила Історію у її природному перебігу? Бо тепер я міркую собі в глупоті моїй, що Історії узагалі вже немає. Що це кінець, що вона перервалася, розбилася, розтовклася. Не прийде Месія до вибраного народу, й не встануть мертві згідно з вашим Одкровенням. Кінець світу вже відбувся — тепер ми маємо те, що відбувається після кінця світів, тобто не владу Божої Історії, а владу Історії людини. Т е п е р І с т о р і ю р о б и м о ми. Товариство Промислу Історії, Акціонерне товариство Ґерославський, Поченґло й Фішенштайн! А позаяк і цей плід знань ми зірвемо, то повстануть між живими всі померлі — не задля того, щоби сповнити бачення Фйодоровим христосівців, а тому, що людині так, власне, привиділося. Чи буде це мудро? Чи буде це добре? Це буде можливо, — а тому необхідно, пане Ґерославський. — Він ковтнув холодного чая. — І ви мені це обчислите.

— Я вам це обчислю.

Почав крапати дощик, і всі ми перебралися униз, усередину Вежі. У моєму покої Саша Павліч накрутив рипливий патефон (чергову здобич Зєйцовa). Ми мали платівки з німецькими аріями й військовими маршами, а також одну з російськими піснями; її крутили знову й знову. Коли я туди зійшов, якісь люди вже танцювали при світлі гасових ламп і свічок, розставлених на похилих меблях. Я упізнав одного з наших студничих майстрів; жінки були добровольцями, приділеними до уряду ЗДС, а також дружинами державників. Спершу я хотів було їх прогнати, проте був у надто хорошому настрої, і махнув рукою. У сусідній кімнаті грали в карти. Я зазирнув туди з чаркою у руках й одразу ж повернувся. Дощ розпáдався сильніше, і коли я відійшов на інший кінець коридору, сталевий стукіт крапель, які лупцювали Вежу, майже заглушив жваву народну мелодію. Молодец у розхристаному мундирі обіймався там у тіні з повногрудою девушкою з монгольськими рисами обличчя, вони сопіли дуже голосно. Постукування дощу заглушило мої кроки, вони не почули мене. Я стояв і дивився, потягуючи терпкий алкоголь. Дух ночі балу в губернатора сів мені на плече, забовтався в оці: тіло плюс тіло плюс тіло плюс тіло… usque ad nauseam. Пухкою ручкою вона копирсалася йому в розстебнутій матні. Я постукав тьмідинометром у стіну й нагримав на них, що вони тут таке непристойне видовище влаштували. Парочка дременула, зашарівшись од сорому.