Омріяний Рим
- Автор: Джонсон Борис
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-966-942-855-4
- Переводчик: Борис Превир
- Жанр: История
Электронная книга - «Омріяний Рим». Краткое содержание книги:
Мрію про Рим плекають як можливість досягти злагоди, процвітання та ефективної взаємодії народів, які могли б на тлі різних пріоритетів і політичних мотивів віднайти ідею спільності та мирного співіснування. Ця майстерно написана книжка переконає читача, що окремі політичні ідеї давніх римлян досі живуть у колективному несвідомому та за свіжого їх інтерпретування нині можуть бути напрочуд актуальними.
Імператор часто казав, що він «успадкував Рим цегляним, а залишив мармуровим». Можливо, це було перебільшенням, але саме за правління Августа видобуток мармуру в Каррарі сягнув небаченого розмаху, і сліпуче-білий мармур разом із барвистими каменями й дещо видозміненими коринфськими колонами створили августівський стиль, який поширився по всьому світі.
За Августа вдосконалили римську традицію гравіювання написів: літери стали рівніші й чіткіші, і їх зазвичай фарбували червоним. Це не що інше, як власний стиль Августа, його бренд. Як і Альберт Шпеєр[61], Август розумів, що його режим повинен мати характерний візуальний вплив на населення та що бренд Августа мусять наслідувати по всій імперії.
Він запровадив характерний одяг — тогу — попри те що нині ми сприймаємо її як одяг, еволюційно нижчий за штани. Вергілій, співець імперського тріумфу Риму, називає римлян gens togata — «людьми в тогах». Август був палким прихильником певних традицій і стандартів, які, на наш сучасний смак, подекуди мають вигляд дещо недолугий.
Однією із заслуг Римської імперії є те, що такою велетенською територією вдавалося керувати впродовж кількох століть, маючи якусь жменьку чиновників і застосовуючи мінімалістичний підхід до регулювання. Загалом справедливо твердити, що римська держава не втручалася в життя своїх громадян. Винятком є хіба що моральні реформи Августа, запроваджені 18 року до н. е. Вони слугують доказом бажання імператора зазирнути в спальні римлян. Вигляд це має вже моторошний, на межі безумства. Перелюб карали засланням, а чоловіка взагалі могли засудити за неспроможність засудити власну дружину за секс із іншим чоловіком. Знайшлися поети, які негайно почали слухняно співати оди цій моральній прогалині. Так, у третій книзі «Од» Горацій бідкається, що статечні римські пані забавляються з іспанськими капітанами траулерів. Дуже прикро бачити ці рядки в людини аж такої витонченої.
А в ранніх книгах «Од» поет знемагає від жаги за трепетними, юними лошицями й телицями, натякаючи, що настав час старому бугаєві Горацію обкатати їх. Такі речі там не рідкість. Одначе зараз він радісно засурмив у моральну сурму Августа. «Юні дівчата, — волає він. — Сьогодні в їхніх головах самий тільки секс, секс, секс!» Своїм бубнінням він нагадує оглядача з Daily Mail після вкрай невдалої поїздки в метро[62].
Ці закони не зажили популярності, тому змусити народ виконувати їх було важко. А ще вони стали прикладом лицемірства загальноімперського масштабу, бо ж римським чоловікам таки дозволяли вступати в стосунки будь з ким, якщо тільки це не заміжня римська молодиця. А це, своєю чергою, породжувало всю ту розпусту, яку вони чинили з рабинями й повіями, — словом, усі ті речі, які так яскраво показують в різноманітних фільмах BBC про Римську імперію.
Якщо ж одружена римська пані бажала й далі чинити перелюб, вона могла обійти закон завдяки одній божевільній лазівці в ньому: вона йшла до aediles і реєструвалась як повія. Цю лазівку в законодавстві довелось усувати наступникові Августа Тіберієві після того, як вона набула моторошної популярності серед дружин сенаторів. Саме собою напрошується запитання, чому Август так відверто втручався в особисте життя людей. Професор Ендрю Волес-Гедріл, директор Британської школи в Римі каже, що відповідь полягає в бажанні мати цілковитий контроль над ними, і я із цим цілком погоджуюся.
Він стверджує, що підхід Августа нагадує методи католицької церкви: якщо запровадити вимоги й рекомендації до задоволення найбільш глибинних потреб та інстинктів людей, їх можна довго й ефективно контролювати, адже вирішуючи, як їм діяти в найінтимніших аспектах свого життя, вони мусять зважати також на імператора, і це надає йому необмеженої влади.
Наступним питанням є таке: чому люди терпіли це все? Чому вони так охоче приймали цю політичну, культурну й моральну диктатуру?
Для цього нам слід повернутися до часів громадянських війн і глибокого колективного переконання римлян, що їхнє суспільство не просто хворе, а ще й чимось завинило перед богами. Вони потребували миру й заслуговували на нього, але розуміли, що за все треба платити. Цією платою став режим Августа з його разючими утисками демократії. Ба більше, люди полюбили Августа за ту спритність, із якою йому вдалося цілковито ототожнити власну гідність, славу й авторитет із гідністю, славою та авторитетом Риму.
61
Альберт Шпеєр (1905–1981) — німецький архітектор, провідний фахівець націонал-соціалістичного режиму.
62
Daily Mail традиційно є консервативною газетою.