Гордість і упередження і зомбі
- Автор: Остин Джейн, Грэм-Смит Сет
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 978-966-500-783-8
- Переводчик: Роксоляна Свято
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Гордість і упередження і зомбі». Краткое содержание книги:
Так починається «Гордість і упередження і зомбі», розширена версія улюбленого роману Джейн Остін, до якого тепер увійшли цілковито нові епізоди — сцени безжальних зомбівських безчинств. Іще на початку ми дізнаємося, що тихі села Англії охопила загадкова моровиця, внаслідок якої мертві... почали оживати! Тепер у відважної Елізабет Беннет немає вибору: вона мусить порятувати батьківщину від нечисті. Та вже невдовзі від таких шляхетних намірів її відволікає гордовитий і бундючний містер Дарсі. З його появою на читача чекає розкішна комедія характерів, сповнена майстерних словесних поєдинків між двома закоханими, а також не менш брутальних реальних поєдинків на кривавому полі бою. Чи зуміє Елізабет побороти сатанинське поріддя? І чи зможе подолати соціальні упередження, властиві класові дрібноземельних дворян? Сповнений романтики, сердечних мук, сутичок, канібалізму й тисяч трупів на різних стадіях розпаду, роман «Гордість і упередження і зомбі» перетворює шедевр світової літератури на щось таке, що вам справді захочеться прочитати.
ДЖЕЙН ОСТІН — авторка романів «Розум і почуття», «Менсфілд-Парк», «Емма» та інших шедеврів британської літератури.
СЕТ ҐРЕМ-СМІТ колись прослухав курс із англійської літератури. Нині проживає в Лос-Анджелесі.
— Ви забуваєте, сер, що я — учениця Шаоліня! Майстриня семизір-кового кулака! І моя відмова цілковито серйозна. Ви не зможете подарувати мені щастя, і я переконана, що і я — остання жінка на світі, яка могла б ощасливити вас. Я певна: якби ваша покровителька леді Кетрін знала мене, то вона напевно дійшла б висновку, що я аж ніяк не придатна для цієї ролі. Адже я — жінка-воїн, сер, і залишатимусь нею аж до свого останнього подиху, дарованого Господом.
— Невже леді Кетрін і справді могла б так подумати про вас? — стурбовано зауважив містер Коллінз. — Але я й уявити не можу, щоб її ясновельможність не схвалила вашої кандидатури. І будьте певні, що, коли мені випаде честь знову її бачити, я в найприхильніших барвах змалюю вашу скромність, ощадливість і решту чеснот.
— Містере Коллінз, слово честі, всі ці вихваляння нічого не змінять. Дозвольте мені самій приймати рішення щодо себе і, будьте такі ласкаві, повірте моїм словам. Я від усього серця зичу вам щастя й достатку і, відмовляючи вам, роблю все, на що спроможна, аби саме так і сталося.
На цих словах підвівшись, вона вже готова була йти з кімнати, але містер Коллінз звернувся до неї знову:
— Я дуже сподіваюся, що, коли випаде честь іще раз побесідувати з вами на цю тему, я дістану прихильнішу відповідь, аніж та, яку ви дали мені щойно. Я знаю, що у представниць вашої статі є звичай відмовляти чоловікам, коли ті вперше пропонують руку й серце.
— Містере Коллінз! — вигукнула Елізабет. — Ви безмежно мене дивуєте. Якщо все, що я сказала, було сприйнято як заохочення, то я не знаю, якими словами відмовити так, щоб остаточно переконати вас у власній серйозності.
— Дозвольте, люба кузино, тішити себе сподіванням, що ваша відмова залишиться такою лише на словах.
Не знаючи, як іще можна порушити таку самовпевненість, Елізабет рішучо попрямувала до дверей і мовчки вийшла з кімнати. Вона вирішила, що, якщо Коллінз і подальші відмови сприйматиме як улесливі заохочення, вона звернеться по допомогу батька. І вже його відмова прозвучить більш ніж переконливо, адже батькову поведінку напевно не буде сприйнято як манірність і кокетство елегантної панянки.
Розділ 20
НЕДОВГО МІСТЕР КОЛЛІНЗ залишався на самоті, розмірковуючи про свої любовні здобутки. Адже в передпокої на завершення їхньої розмови нетерпляче очікувала місіс Беннет. І щойно Елізабет, вибігши з кімнати, прошмигнула повз матір у бік сходів, та ввійшла до їдальні й узялася гаряче вітати і його, і себе з прийдешньою щасливою оказією, що так їх зблизить. Містер Коллінз не менш радісно вислухав її, відповів на привітання, після чого в деталях переповів свою розмову з Елізабет.
Почуте стривожило місіс Беннет. Вона теж хотіла б уважати відмову дочки грайливим заохоченням, але не наважувалася в таке повірити. Врешті їй довелося сказати про це й родичеві.
— Але не майте сумніву, містере Коллінз, — додала вона, — ми приведемо Ліззі до тями. Я просто зараз скажу їй усе, як є. Вона — вельми вперте і свавільне дівча, і сама не розуміє свого щастя. Але я їй поясню, що й до чого.
Вона одразу ж кинулася до чоловіка і, вдершись до бібліотеки, загорланила:
— О містере Беннет, потрібна ваша термінова допомога! Ми всі такі збентежені. Ви повинні змусити Ліззі вийти заміж за містера Коллінза, адже вона категорично відмовляється.
Містер Беннет одвів погляд від книжки й спокійно глянув на дружину. — Не маю задоволення розуміти, про що ви кажете, — зауважив він, коли вона завершила. — Про що, власне, йдеться?
— Про містера Коллінза та Ліззі. Ліззі заявляє, що не вийде заміж за містера Коллінза. І містер Коллінз уже й сам каже, що не візьме Елізабет за дружину.
— І що я можу зробити в цій ситуації? З ваших слів усе здається так, ніби справа геть безнадійна.
— Побалакайте з Ліззі. Скажіть, що наполягаєте на цьому шлюбі.
— Покличте її сюди. Я висловлю свою думку.
Місіс Беннет задзвонила, і дочку покликали до бібліотеки.
— Підійди-но до мене, дитинко, — звернувся до Ліззі батько, коли вона ввійшла. — Я покликав тебе з приводу однієї важливої справи. Як я розумію, містер Коллінз запропонував тобі руку й серце, чи не так?
Елізабет відповіла ствердно.
— Гаразд. І, як я розумію, ти йому відмовила?
— Саме так, сер.
— Дуже добре. От ми й дійшли до суті справи. Твоя мати наполягає, щоб ти дала згоду. Чи не так, місіс Беннет?
— О, так. Або я більше ніколи не схочу її бачити.
— Отож, Елізабет, перед тобою постає непростий вибір. Відсьогодні ти мусиш стати чужою для одного зі своїх батьків. Твоя мати більше не схоче тебе бачити, якщо ти не вийдеш заміж за містера Коллінза. А я більше не схочу бачити тебе, якщо ти даси згоду на цей шлюб, бо не бажаю дивитись, як один із найкращих моїх воїнів відкладе зброю, аби прислуговувати чоловікові, огряднішому за Будду й тупішому за лезо учнівського меча.