Ну чисто янгол!

— Цілком виключено! — навперебій заторохтіли тітоньки. — Без розмаїття учасниць конкурс не відбудеться! Крім того, Дракон, коли виявить, що всі втекли, може розгніватися… Зжере ще нашу красуню-Царівночку від злості…

— Дракон — не зжере. По-перше, він вегетаріанець, по-друге — він сам дав мені ключі від клітки, — і я взялася докладно розповідати про розмову з Його Багатоголовістю.

На жаль, ситуації це нітрохи не покращило.

— Царівні втікати нема сенсу. А ми без неї з місця не зрушимо, — згорьовано, але твердо заявили тітоньки. — Мало там яка небезпека може загрожувати нашому дитяткові!

— Правильно! — басом загули няні. — Якщо втікати, то всім разом! Трапиться що з Царівною — ми собі потім не пробачимо.

— Ну й що ж це виходить?! — я настільки роздратувалася, що раптом виявила в собі дар мислити тверезо й логічно. — Царівна в нашій втечі участі брати не може, бо їй це невигідно. Адже якщо всі ми втечемо, не буде ж кому брати участь у конкурсі! При цьому ви, вельмишановні тітоньки й няні, без Царівни йти із замку не збираєтеся. А чи розумієте ви, що іншого шансу залишитися без контролю глядачів і почесної варти у нас не буде, аж поки нас не здадуть Драконовому Морському Чудовиську?

Чотири пари очей дивилися на мене пильно й тривожно. Тітоньки й няні досі сумнівалися. Вони ніяк не зважувались на втечу, але й відмовляючись від неї, почувалися незатишно.

— Ква-який ква-шма-ар! — пролунало цієї миті в кінці коридору, й усі ми поквапливо надали обличчям знудьгованого виразу. Разом із жабою в нашу кімнату ввійшли купа страхів і двоє прихвоснів.

— Вони ква-бояться, що я втечу. Вони ква-бояться, що я пропхаюся між ква-пруттям клітки. Досі ква-не пропхалася, а тепер, значиться, пропхаюсь? Ну й ква-фантазія!

Прихвосні й притягнуті ними страхи підійшли до клітки, кілька секунд спостерігали за невдалими спробами жаби протиснутися між пруттям, а по тому відчинили клітку, впустили бранку всередину й поквапливо вийшли. Ще б пак! Усім їм належало вирушати з Драконом до Морського Чудовиська! Прихвосні побоювалися помилок з боку Дракона — а раптом не ту якусь послугу замовить Чудовиську, витратить купу дорогоцінного каміння ні на що? Дракон боявся обману з боку Чудовиська — воно завжди примудрялося зажадати собі більше коштовностей, аніж заслуговувало. Чудовисько побоювалося справедливості. Воно вже на прохання різних мешканців світу фантазій пожерло стільки душ — і безневинних, і винних, і зовсім заблуканих — що тепер постійно боялося відплати з боку Обставин… Загалом, і прихвосням, і страхам було чим займатися зараз і крім нас.

— Ква-жах, а не при-ква-сні! — заходилася скаржитись жаба, щойно ми залишилися самі. — Ви-ква-магали від мене, щоб по-квазала прийоми ква-дзюдо, ай-ква-до та якихось іще незрозумілих ква-речей… На-кви-нулися, мов божевільні! По-кважи, що вмієш, по-кважи, чого від тебе чекати! Ква-тастрафічна не-ква-вихованість!