Легенди Львова
- Автор: Винничук Юрий Павлович
- Год: 1999
- Язык: украинский
- Год: СПОЛОМ
- ISBN: 966-7445-28-3
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Легенди Львова». Краткое содержание книги:
За якийсь час помер, а по смерти почав страшити. І страшив саме в тому покої, в якому їв. Спочатку торохтів у комині, тлумився і дряпав пальцями, осипаючи сажу, а далі вилазив у покій і там перекидав меблі. Родина до тої кімнати ніколи не заходила.
Одного разу серед зими попросився до них на ночівлю подорожній.
– Не можемо вас пустити, бо не маємо де покласти, – кажуть господарі.
– Та покладіть хоч у сінях, бо вже так замерз, що дійду.
– В сінях теж холодно. Хіба би лягли в тім покої, де покійник страшить. Подорожній сказав, що йому байдуже, бо жодних страхів не боїться. Йому й постелили там і вечерю дали в той самий покій. Подорожній узяв миску на коліна і сказав голосно:
– Благослови, Боже, всякеє диханіє і пробач гріхи, а особливо тому, хто в комині сидить. Хай вийде з нього і вечерю зі мною розділить.
Щойно він те сказав, як у комині зашурхотіло, зашовгало і ось з'явилась темна постать вся в сажі:
– Дякую тобі, чоловіче, що мене вибавив з покути. Бо вже стільки літ покутую за те, що нікого ні до сніданку, ні до обіду, ані до вечері не просив. І мав я до тих пір покутувати, доки мене хтось їсти не попросить.
І враз він став білий-білюсенький і зник з очей.
Були собі старий зі старою і дуже бідували. Одного разу знайшли вони мокре чорне курча та й забрали до хати. Увечері курча обсохло і почало співати:
–Іже-іже-іже! Буде завтра молоко свіже!
І справді отелилася корова і з'явилося молоко. Старі дали молоко курчаті, а воно питає:
– Що вам найбільше бракує?
– Грошей.
Почало курча їм зносити гроші.
– Досить, – сказали старі.
Але курча весь час допитується:
– Що вам принести?
Мусили кожного разу нову забаганку вигадувати. Вже їм те курча обридло, як гірка редька. Тоді пішов старий до знахаря і розповів, який мають клопіт.
– Ов, та то не курча, а василиск! – відразу здогадався знахар. – Коли воно виросте, то перетвориться на дракона з когутячою головою. Мусите його позбутися якнайскоріше.
– Але як то зробити?
– Прокопайте яму в стодолі, щоб вела до льоху і скажіть, аби носив мак і зсипав до ями. Тоді побачите.
Старий послухався поради і прокопав яму. Коли вранці курча спитало, що принести, старий сказав:
– Маку. І сип його в стодолі.
Почало курча носити мак і сипати його в яму. Сипле, сипле, а кінця тому не видно. Цілий день воно мак сипало, а старий у льоху граблями той мак згрібає. Дивиться курча, що яма замість того, щоб наповнюватися, усе міліє та міліє. І так воно розлютилося, гнівом скипіло, що трісло і мазюкою розлилось на місці. Тільки сморід пішов.
Жартувати з духами – невдячна справа. Ілько, що мешкав на Личакові й торгував крупами, пізно ввечері вертав з шинку добре підпилий. А йдучи повз цвинтар, помітив коло дерева якогось чоловіка, що стояв непорушно.
– І хочеться тобі такво стояти? – спитав Ілько. – Гайда, ліпше до мене на вечерю. Ще си всмалим трохи шпагатівки.
Чоловік мовчки почимчикував за Ільком. В хаті вже всі спали. Ілько запровадив гостя на кухню, поставив на стіл миску квасолі зі шкварками, налив по п'ять дека.
– Пий, брате, їж, не встидайся.
Але гість мовчав і лише дивився, як Ілько уплітає квасолю. Врешті озвався:
– Запровадь мене на те саме місце, звідки взяв.
Ілько знизав плечима і слухняно відпровадив гостя на цвинтар. На прощання той сказав:
– Завтра о тій самій порі й на цім місці зустрінемось. Тепер твоя черга піти до мене на вечерю.
Ілько наступного дня на тверезу голову усе розміркував. його охопив страх. Тепер вже здогадувався, хто у нього гостював. Того вечора вже нікуди не йшов і ліг рано спати. Але незабаром після півночі почулося шкрабання в шибку і глухий тужливий голос покликав:
– Ілько! Ілько! Вечеря холоне! Жінка штурхнула Ілька:
– Хтось тебе кличе! Хто то може бути? Мороз пішов йому поза шкіру:
– Цить. Не відгукуйся.
А тим часом хтось шкраб, шкраб, шкраб:
– Ілько! Ілько! Я в тебе був, і ти до мене ходи! Врешті Ілько встав з ліжка, вдягнувся і сказав до жінки:
– Не дасть нам та мара спокійно спати. Мушу йти.
– Дурний, не йди! – перелякалась жінка. – Пошкребеться, й піде собі.
– Ой, не думаю, що так скоро піде. Ну, Господи, благослови, – перехрестився й вийшов з хати.
Вчорашній гість відразу рушив у бік цвинтаря, і Ілько вже подумки попрощався з життям. На цвинтарі вони пройшли трохи по стежці й опинилися перед високим гробівцем. Дух попхав велику кам'яну плиту і перед ними з'явився вхід. Ілько ступив за духом в чорноту. Там панував густий запах вологости, перемішаний з димом свічок.
В глибині гробівця ледь-ледь блимало кілька тоненьких воскових свічок, а довкола напівзотлілої, оброслої мохом домовини сиділо дві молоді панни, одна старша жінка і ще якийсь пан.
– То моя родина, – сказав дух. – Я привів до нас на вечерю того чоловіка, який мене вчора у себе гостив.
Родина закивала головами.
– Сідай з нами, – звелів дух Ількові, і той сів на камінь. їхня вечеря полягала на тім, що вони вдихали запахи загниваючої домовини, вогкого моху, сирої землі і нудотливого розкладання тіл.
Ілько сидів у страшному напруженні і ті якісь півгодини для нього розтяглись на безконечну муку. Аж от нарешті духи підвелися і повільно рушили кудись під землю. Зостався лише вчорашній гість Ілька.