Дунайські ночі
- Автор: Авдеенко Александр Остапович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: В. Гнатовський
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Дунайські ночі». Краткое содержание книги:
Повість присвячена радянським контррозвідникам, що викривають велику змову проти країн соціалістичного табору.
Автор розповідає про мужність і героїзм радянських людей, що живуть у прикордонній зоні нашої Батьківщини і самовіддано захищають інтереси миру та соціалізму.
«Відділ таємних операцій» — це, нарешті, павутиння, що протягнулося між штабом генерала Артура Крапса і незліченними осередками відомства Аллена Даллеса. «Відділ таємних операцій» мав доступ у найсекретніші канали ЦРУ, але до себе впускав лише обраних.
Картер не знав усіх таємниць відділу, але й те, що він знав, викликало в нього високу повагу. Тут щедро нагороджували і немилосердно карали. Висували на пост диктаторів, як було на Кубі, у Гватемалі. Тут забували ім'я, яке дали батьки, і діставали нове, вигідне секретній службі. Тут іноді починали гру на шахівниці пішаком, а кінчали королем. Тут надзвичайно високо цінували особливий вид таланту — талант хитрувати і прикидатися, проникати, як фільтрівний вірус, крізь усякі перепони, брехати з обеззброюючою щирістю, хреститися, в думці проклинаючи бога, дружньо цілувати свого найлютішого ворога, бачити сни на замовлення, пити горілку і не п'яніти, любити. того, кого ненавидиш, бачити невидиме простим оком, відводити будь-яку підозру від справжніх убивць і звинувачувати невинних…
Містер Ку здав Картера, з рук на руки, високому, сутулому, із старомодними вільгельмівськими вусами чоловіку в мундирі лісової охорони, озброєному хромованим секатором.
Вусатий садівник, він же мажордом «Бізона», повів Картера через зимовий сад, вологий і душний, в хол замка. Кивнувши на дубові сходи, що вели на другий поверх, сказав:
— Будь ласка, проходьте, на вас чекають.
Протягом свого довгого життя розвідника Картер багато бачив такого, що приголомшило б звичайну людину. Давно він освоївся із специфікою глибокого підпілля і конспірації. І все-таки, потрапивши до «Бізона», був захоплений. Подумати тільки, якої високої честі удостоївся — особистої аудієнції генерала Крапса, який навіть перед визначними працівниками свого відділу з'являється не частіше, ніж божественний імператор Японії перед міністрами і послами.
«Як він зустріне? — думав Картер, піднімаючись сходами. — Куди пошле? Знову Росія? Угорщина? А може, цього разу Польща?»
Чим вище піднімався Картер крутими сходами, тим сильніше колотилося серце. І як йому не колотитись, як не завмирати!.. Навіть повітря тут якесь особливе, повітря великих таємниць.
Сходи вивели на простору площадку, в хол другого поверху. Скляний купол, крізь який видніється небо. Пальми в діжках. Велетенські і карликові кактуси. Чучела ведмедів, диких кіз, кабанів і на стінах безліч оленячих рогів.
Картер, не знаючи, куди йти далі, зупинився. І зразу ж з-за велетенської пальми вийшов здоровезний хлопець у замшевій куртці.
— Направо, потім прямо! — скомандував він.
Картер повернув направо і потрапив у довгий глухий коридор, вимощений потертими кам'яними плитами. Ступав по них обережно, але вони відлунювали наче дзвони, попереджаючи: йде чужий, бережися, господарю!
— Ви вже прийшли! — почувся голос ззаду.
Картер озирнувся. В протилежному кінці коридора стояв хлопець у замшевій куртці, розставивши ноги як поліцейський, що регулює рух на людному перехресті. Груди його були випнуті, руки в кишенях.
Тихо розсунулися білі двері, і Картер ввійшов до кімнати з високим склепінням. Полірований, без жодного папірця, з одним телефоном, стіл. Вікно з густими гратами. Голі стіни. Тиша. Де ж секретар чи помічник?
Картеру хотілося запалити, сісти, перевести подих, трохи заспокоїтись, але він не посмів.
Левова пайка з тих ста мільйонів доларів, які конгрес виділяє спеціально для підривної діяльності в соціалістичних країнах, проходить, про це Картер знав, через сейфи «Бізона» та його довірених осіб. Усе міг робити цей безвісний диктатор, головний майстер світових сенсацій, цей некоронований владика королівства, населеного лицарями плаща й кинджала, яке називається «Відділом таємних операцій».
Президента США Ейзенхауера Картер поважав. Мільйонерів Дюпона і Рокфеллера, Моргана і Гаррімана вважав за ідеал американців. Кінозірок Голлівуду любив. Але свого шефа, генерала Крапса, він обожнював і схилявся перед ним.
— Зайдіть! — почувся чийсь сильний з металічним відтінком голос.
Картер оглянувся — нікого. Ні, це був уже не голос охоронця в замшевій куртці. Очевидно, сам господар запрошував його за допомогою радіо.