Божі воїни
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #2
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес. Гамазин
- ISBN: 966-365-101-6
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Божі воїни». Краткое содержание книги:
«Божі воїни» — друга книга трилогії про Рейневана, продовження роману «Вежа блазнів».
Спекотного літа 1427 запах крові стояв у Празі. Папська булла перетворилася на вогонь та меч для гуситів, які, назвавши себе божими вошами, стали на криваву стежку війни. Релігійна війна в центрі Європи залишає по собі згарища й купи трупів. І звісно, не обминає Рейневана, сміливого воїна, але безталанного коханця. Майстер потрапляти в халепи та скрутні ситуації, Рейневан все-таки виходить сухим з води — волею провидіння та завдяки допомозі товаришів. Разом із Божими воїнами він веде боротьбу за істинну віру, мститься за кривди та несправедливість. І нарешті знаходить справжнє кохання…
Reverendissimus doctor Ян Бездєховський з Бездєхова був найстаршим, найдосвідченішим і найбільш шанованим серед чорнокнижників “Архангела”. Мало хто знав про нього якісь подробиці, а сам він не любив про себе говорити і не говорив. Років йому було — що саме по собі межувало з чудом і свідчило про неабиякі магічні сили — не менше сімдесяти, позаяк було відомо, що він викладав у Сорбонні за панування короля Карла V Мудрого, який помер у 1380 році, а згідно з правилами викладач університету повинен був мати щонайменше двадцять один рік. Серед університетів, у яких він навчався і в яких викладав, напевне були Париж, Падуя, Монпельє і Прага, — і напевне цими чотирма список не вичерпувався. Ходила чутка, що у Празі Бездєховський вдався в серйозний і гострий особистий конфлікт з ректором, славетним Яном Шінделем. Підґрунтя конфлікту, про який Рейневанові доводилося чути ще під час його навчання в академії, було невідоме, проте стало причиною відходу Бездєховського з університету й розірвання з ним будь-яких контактів. Після 1417 року Бездєховський просто зник. Усі ламали голови, де він міг подітися. Рейневан також ламав. Але тепер уже знав.
— Здрастуй, молодий чоловіче, — сказав Бездєховський. Він єдиний з усього товариства не називав Рейневана на ім’я. — Здрастуй і ти, пане Шарлею, якого випереджає власна слава. Ми почули, що ти вже другий рік у таборитів. То як там на війні? Що там чувати?
Ян Бездєховський був єдиним з товариства, хто не цікавився політикою. Воєнні події, якими жила вся Прага, були старому цілком байдужі. Він запитував про них тільки з ґречності.
— Айно, на війні добре, — ґречно відповів Шарлей. — Права справа перемагає, неправа програє. Наші б’ють чужих. Я хотів сказати: хороші б’ють поганих. Тобто: Порядок тріумфує над Хаосом. А Бог тішиться.
— Ах, ах, — втішився старий чарівник. — Це справді добре. Сядь біля мене, пане Шарлею, розкажи…
Рейневан сів біля решти магів. Радім Тврдік налив йому вина, судячи з букету, іспанського аліканту.
— Як справи? — запитав Щепан з Драготуш, рухом голови показуючи на зачинені двері, що вели до ocultum, залу дивінації і кон’юрації. - Є результати? Або принаймні знаки на небі та на землі?[80]
Сватоплук Фрундіншт пирснув. Телесма також, причому він не підняв голови з-над талісману, який натирав полірувальною пастою.
— Herr Meister Акслебен воліє працювати сам. Він не любить, коли хтось зазирає через плече. Пильно стереже свої таємні методи.
— Навіть від тих, хто приймає його як гостя, — кисло прокоментував Фраундіншт. — Цим самим демонструючи, за кого він їх має. За злодіїв, які чигають на його секрети. Перед сном, певно, ховає під подушку капшук і чижми, щоб ми їх у нього не вкрали.
— Почав, щойно зійшло сонце, — втрутився Радім Тврдік, бачачи, що Рейневана більше цікавить Самсон Медок, ніж хто що думає про Акслебена. — Справді сам-на-сам з об’єктом, себто із Самсоном. Допомоги не хотів, хоча ми пропонували. Нічого не просив, ні інструментів, ні фіміаму, ні aspergillum[81]. Видно, він володіє якимось могутнім артефактом.
— Або правда те, — додав Брем, — що говорять про “Manusfortis”. Ним не можна нехтувати.
— Ми ним не нехтуємо, — запевнив Телесма. — Адже це, як-не-як, Вінцентій Акслебен власною персоною, magnus experimentator et nigromantus[82]. Знання про магію йому напевне не бракує. Це майстер. Тож він має право бути дещо екстравагантним.
— Яке складне слово, — скривився Фраундіншт. — У Малій Шмедаві, моєму селі, на таких, як Акслебен, не казали: “екстравагантний”. Казали просто, невибагливо і звичайно: сраний надутий хам.
— Ніхто не досконалий, — констатував Теггендорф. — У тому числі Вінцентій Акслебен. А те, що в нього дивакуваті методи роботи? Ну що ж, оцінимо, як виправдовують себе такі методи. Пізнаємо це й оцінимо, як наказує Писання: ex fructibus eorum[83].
— Закладаюся, — не здавався Сватоплук, — що кислими й невдалими будуть ці плоди. Хто хоче побитися об заклад?
— Я напевне ні, - стенув плечима Щепан з Драготуш. — Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіги — із будяків?[84] Акслебенові не вдасться із Самсоном, результат буде такий самий, як наш на Трьох Царів. Тобто жодного результату. Акслебена погубить те саме, що погубило і нас. Пиха та марнославність.
На залізній тринозі тліло і курилося тонесенькою смужкою диму ароматичне кадило — класична, рекомендована більшістю гримуарів суміш алое і мускатного горіха. Самсон, введений у транс, лежав на великому дубовому столі. Він був зовсім голий, на його велетенському, майже позбавленому волосся тілі виднілися численні чарівні й кабалістичні знаки, написані магічним чорнилом з кіноварі, галуну й купоросу. Велетень був покладений і розпростертий так, щоб його голова, руки й ноги торкалися необхідних точок на Колі Соломона — гебрайських літер Ламед, Вау, Йод, Каф і Нун. Його оточувало дев’ять чорних свіч, мисочка із сіллю і чаша з водою.
80
“…знаки та чуда на небі та на землі” — Книга пророка Даниїла, 6; 28.
81
Кропило (лат.).
82
Великий експериментатор і некромант (лат.).
83
“За їхніми плодами [ви пізнаєте їх]” (Євангеліє від святого Матвія, 7; 20).
84
Євангеліє від святого Матвія, 7; 16.