Пригоди Грицька Половинки

— Тримайся! Я вже йду! Уже йду! — наче крізь сон почув він голос Грицька Половинки.

Половинка, крекчучи, ледве тяг довгу драбину. Нести йому було не під силу, він волочив її по землі.

— Зараз, я зараз! Почекай! — і Половинка заметушився навколо драбини, намагаючись підняти й приставити її до дерева. Але драбина була дуже довга й важка, а Половинка був дуже малий і слабенький. І нічого в нього не виходило. Він сопів, пихтів, але не міг підняти драбину.

— Ех!.. Дід поїхав у місто по рамки для вуликів, а людей гукати не хотілося б. Вони ж не зрозуміють, сміятися почнуть. З мене… Що я поганої драбини підняти не можу. Що ж робити?.. — він на якусь мить замислився, втупившись у землю, потім підніс угору палець. — О! Почекай, я зараз…

І знову кудись побіг. За хвилину прибіг, тримаючи в руках довгу мотузку.

— Зараз! Не хвилюйся!.. Головне — технічна ідея, — він коротко хихикнув, прикривши рота долонею, потім прив'язав один кінець мотузки до верхнього щабля драбини, взяв у руки другий кінець, розкрутив над головою і кинув. Але мотузка долетіла до половини стовбура сосни і впала на землю.

— Щось важкеньке прив'язати треба, — він метнувся шукати, знайшов якийсь корч, прив'язав і знову кинув. Але й тепер нічого не вийшло.

Він знову кинув, і знову не вийшло.

Він усе кидав і кидав, стараючись з останніх сил, але ніяк не міг докинути до гілки, щоб перетягти через неї мотузку.

— У-у, слабак! — він скреготнув зубами і обома руками вдарив себе по голові.

Котьці стало жаль його, що він так побивається. І це ж через нього, щоб зняти його з дерева. Раптом рішучість охопила Котьку. Він розімкнув закляклі пальці і, не дивлячись униз, почав злазити. Він злазив дуже повільно, обхопивши руками й ногами стовбур, і від напруження весь тремтів. Болю він не відчував, хоча страшенно дряпався об кору.