Нікомахова етика
- Автор: Аристотель
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Переводчик: В. Ставнюк
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Нікомахова етика». Краткое содержание книги:
Отже, будемо вважати, що про мужність сказано, і не важко зрозуміти із сказаного, у чому його суть принаймні в загальних рисах.
13 (X). Після цієї доброчесності поговоримо про розсудливість (ή σωφροσύνη)(26), адже вважається, що вони [мужність і розсудливість] - доброчесності частин [душі], не наділених здатністю судження. А ми вже сказали, що розсудливість - це дотримування [25] середини у зв'язку із задоволеннями, тому що зі стражданням воно пов'язане менше і не так, [як із задоволеннями]; в тих же речах виявляється і розбещеність.
Тому визначимо тепер, з яким із задоволень пов'язана [розсудливість]. Нехай розрізнюються задоволення тіла і душі; візьмемо [з останніх] честолюбство і допитливість: в обох випадках людина [30] насолоджується тим, що їй приємне, причому тіло нічого не зазнає, але, швидше, думка (δίανοία). У зв'язку з такими задоволеннями ні розсудливими, ні розбещеними не називаються. Подібним же чином не називаються так і ті, хто має справу з іншими задоволеннями, які не є тілесними (μη σωματίκα'ΐ): адже балакучими, а не розбещеними ми називаємо тих, [35] хто любить послухати і порозказувати і проводить дні, 1118а пересуджуючи все, що би не трапилось(27); не називаємо ми так і тих, хто страждає через утрату майна або через близьких.
(26) Детально щодо ή σωφροσύνη у Платоната Арістотеля див.: НВБ.-С. 708 прим. 51
(27) Дозвілля (ή σχολή), яке було однією з визначальних рис грецької полісної цивілізації, передбачало таку балакучість і байдикування.
Розсудливість пов'язана, очевидно, з тілесними задоволеннями (περί δε τέχς σωματικούς), але не з усіма ними. Хто насолоджується спогляданням, наприклад кольорами і лініями [5] картини, не називається ні розсудливим, ні розбещеним. Хоча, і цим, мабуть, можна насолоджуватися як належить, надмірно і недостатньо.
Те ж справедливо і для задоволень слуху (εν τοις περί την ακοήν): тих, хто понадміру насолоджується співом чи грою акторів, ніхто не назве розбещеними, а тих, хто [насолоджується] цим як належить, - розсудливими.
Ніхто не назве так і [тих що насолоджуються] запахом (τους περί την όσμήν), [10] якщо виключити привхідні обставини (κατά συμβεβηκός): адже ми називаємо розбещеними не тих, хто насолоджується запахом яблук, троянд чи воскурінь, а, радше, тих, хто насолоджується запахом мирри чи приправ; розбещені насолоджуються саме цим тому, що запахи нагадують їм про предмети їхніх потягів. Можна, очевидно, побачити, як і інші, коли голодні, [15] насолоджуються запахом їжі, але властива насолода такими речами [саме] розбещеному, бо для нього це - предмети потягу.
І інші живі істоти, якщо виключити привхідні обставини, не отримують задоволення від цих почуттів. Адже не нюхаючи, а пожираючи зайців, отримують насолоду собаки, почути ж [здобич] дозволив запах; [20] так і лев [радий] не муканню, а пожиранню бика, а що бик близько, він почув по муканню, ось і здається, неначе мукання приносить йому насолоду. Точно так не вигляду "чи то оленя, чи то дикої кози"(28) [буває він радий], а тому, що отримає їжу.
Розсудливість і розбещеність пов'язані з такими [25] задоволеннями, які властиві і решті живих істот (τα λοιπά ζώα), а тому здаються ницими і тваринними (άνδραποδώδεις καΐ θηριώδεις). Це дотик (αφή) і смак (γεΰσίς). Здається ж бо, що смаком людина користується мало чи навіть зовсім ним не [користується): адже від смаку залежить розрізнення соків, до нього вдаються, перевіряючи вина і готуючи страви; однак зовсім не це приносить насолоду, [30] принаймні розбещеним, але смакування (а воно завжди виникає завдяки дотику) як під час їжі, так і пиття, і під час так званих любовних утіх (εν τοις αφροδισίοις). Ось чому один ненажера, вважаючи, що задоволення він отримує від дотику [їжі], молився, щоб горло у нього стало довше ніж 1118b у журавля(29).
(28) Нот. II. III. 24.
(29) Мається на увазі Філоксен, очевидно, комедійний персонаж, хоча пізніші джерела говорять про нього як про реальну особу. Див про нього згадки у: Aristot. Eud. Eth. 1231а15-17; Aristot. Met. 950a2-4; Aristoph. Ran. 934. Візантійський коментатор (Ann. 445. 19-21) передає його визначення задоволення як τέλος τελικώτατον тобто "ціль найцільнійша" (ήσαν γόρ τίνες, ων εις ην косі ο Φιλόξενος, ο την ήδονήν επρέσβευον καΐ έλεγον είναι τέλος τελικώτατον καΐ το κυρίως αγαθόν, ου πάντα εφ'ιεται).