Історія польсько-українських конфліктів т.2
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #2
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-56-0
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.2». Краткое содержание книги:
Комітет оголосив маніфест про створення об'єднаної незалежної Української держави, заснував усі відомчі комісії, необхідні для утворення уряду, і повідомив про утворення українського уряду, якщо такий ще не створений, і закликав усіх українців до підпорядкування цьому урядові. Зміст маніфесту передали губернаторові Франку. Відповіді не було. 30 червня 1941 р. у Львові було створено український уряд під керівництвом Стецька, який заступав відсутнього у Львові Бандеру. В акті проголошення уряду від імені митрополита Шептицького взяв участь його права рука єпископ доктор Сліпий. Стецько проголосив Наддніпрянську і Наддністрянську Україну. Справді, в міру просування німецьких військ по українській етнічній території українці брали у свої руки політичне управління. Проголошення України викликало у німців збентеження. Внаслідок цього Бандеру вивезли до Берліна, німецька влада закликала львівський український уряд до відкликання призначених службовців на зайнятій німцями території і після закінчення терміну ультиматуму вивезла членів уряду до Німеччини, а учасників краківського конгресу — до Рабкі. Голова, доктор Горбовий, провів рік у в'язниці в Кракові.
Додаємо нарис історичного розвитку ОУН за українськими джерелами (додаток № 15).
Цей короткий перебіг українських офіційних незалежницьких намірів під німецьким управлінням німці закарбували включенням Східної Малопольщі як дистрикту Галичина до Генеральної Губернії і створенням Рейхскомісаріату Україна з передачею її до компетенції німецького міністра у справах східних територій без українського самоврядування і будь-яких обіцянок створення України у майбутньому
Українці кваліфікували поведінку німців як пряму зраду і недотримання більш-менш офіційних німецьких обіцянок перед війною про утворення України і забезпечення їй німецької підтримки. Через німецькі поразки і брутальну поведінку німецької влади українці все більше розчаровувались у своїх колишніх патронах, а більш активні елементи (ОУН-Бандера) перейшли до активної підпільної діяльності. Проте офіційно українці підтримували співпрацю з німцями в УЦК в обмін на реальну користь від офіційної українізації країни, здійснюваної при відносній терпимості німців.
Слід підкреслити, що адміністрація у містах — суди, управління праці, комунальні, шкільні установи, лікарні, медична, торговельна, реміснича, сільськогосподарська палати, допоміжна поліція — всі посади були зайняті українцями, і діловодство велось українською мовою.
Величезного розвитку набула українська освіта. Додаємо зведення стану українських навчання і освіти у Генеральній Губернії в 1942 р. (додаток № 4) і порівняння стану українського навчання у дистрикті Галичина у 1942 р. зі станом навчання за польських часів (додаток № 5).
Під впливом і під опікою УЦК проводиться українізація у Східній Малопольщі, особливо у провінції, де польське середовище є чисельно слабшим, а євреї, які надавали містам зовнішнього польського лоску, були ліквідовані німцями. Швидко створюються нові середовища українських купців, ремісників й інтелектуалів. Зміцнюється і зростає національна свідомість серед українців. Пропонуємо витяг зі звіту департаменту інформації за 1942 р., який показує зміни в українському суспільстві (додаток № 6).
Український Центральний комітет є офіційною організацією для підтримання відносин з німцями і як такий признаний ОУН (Організацією Українських Націоналістів) — найсильнішою з існуючих українських організацій, що особливо багато прихильників має серед сільської молоді і поєднує політичний чинник з військовою підготовкою.
Особливе місце в українському суспільстві займає митрополит Шептицький, противник ОУН з огляду на методи політичної боротьби, які вона використовувала. Свого часу він направив листа (меморіал) протесту до канцлера Рейху проти використання неправильних методів (діяльності) німецької влади стосовно українського населення — «контингентів», облав, арештів і групової відповідальності. У попередніх розмовах, які митрополит Шептицький провів з поляками, він гостро критикував ставлення Польщі до українців перед війною (Береза, пацифікація і т. ін.) і вказував на потребу створення спеціального закону для національно неоднорідних земель (додаток № 7).