Спалені обози

— Але ж ти завше був міністром якраз з портфелем, — добродушно посміхнувся Ярослав, натякаючи на те, що Ростик ніколи не розлучався зі своєю течкою, в якій носив горілку, всілякі закуски. Інколи — свої статті, які пахли шинкою. Як правило, Ростик напивався і неодмінно десь забував той портфель. Потому, в наступні дні, були пошуки по всіх питейних пристановищах. І якщо не знаходили, то Ростик одразу купував нову течку: аби знов десь загубити. — Що ж, це цікаво. А скільки війська у Львові? Маю на увазі українців.

— Січових стрільців і жовнірів приблизно дві з половиною тисячі. А крім того, квартирують полки, в яких також служать наші люди. Так що приставай до нас. Ви будете робити революцію. Я своїм портфелем — забезпечувати ваші животи, а пером прославлятиму ваші буйні голови. Пристаєш?

— Сам розумієш, в цьому світі не можна бути Робінзоном, — не відразу, а помисливши, задумано мовив Грицан. — Не буду з вами — буду з кимсь іншим. Але я піду з вами. Тут моя земля. Однак галицькі політики мені нагадують Вальтера Скотта. Чудовий був романіст. І мета його була чудова — боротьба шотландців за незалежність проти англійських колонізаторів. Він був чудовим знавцем історії, він вивчав стародавні рукописи, хроніку, мемуари, юридичні документи і кодекси, він особисто обстежував руїни замків, вивчав зразки зброї, навіть збирав зброю, побутові речі, рукописи. Він блискуче змалював боротьбу свого народу, зрештою, як і інших народів, за незалежність, знав, як виборюється незалежність, прагнув її для своєї Шотландії, але… Шотландія так і не звільнилася з-під влади володаря морів і океанів. Отож мрії Скотта не збулися. Є інший приклад — росіяни, а точніше — більшовики. Як хочеш розцінюй — більшовики зразок справжньої боротьби. Ідуть напролом. Себе не шкодують.

Він замовк. Дівчина за сусіднім столиком все ще колупалася в котлеті. Боговик розлив у чарки рештки коньяку.

— Будемо вірити, Славку, що все обійдеться добре, — сказав він якось скрушно і чомусь тяжко зітхнув. — Ось приїде Віцко… Побачиш, одразу все зміниться. Допивай, бо запізнимося!

Ростислав одним духом вихилив келишок і похапцем накинув на світловолосу круглу голову капелюха; він давно, мабуть, не підрізав волосся, бо кумедно стирчало з-під крис закарлюченими хвостиками. Грицан хотів було подружньому поглумитися, але Боговикові очі горіли вогнем. Він гаркнув:

— Бігом! — І першим рвонув до трамвайної зупинки.

На головний двірець вони приїхали за сім хвилин до прибуття поїзда з Чернівців.

— Будемо патрулювати, — розпорядився Ростислав. — Я з голови, а ти з хвоста.

Поїзд запізнився майже на годину, та ні Боговик, ні Грицан не нарікали, що стільки часу простовбичили. Найчорніше було те, що Вітовський ним не приїхав. Ростислав знизав плечима:

— Нічого не розумію! — І розвів руками.

— Чого саме? — не покидав Грицана спокій.

— Він завше був такий точний. Аж дивно.

— Може, щось сталося.