Час смертохристів. Міражі 2077
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час смертохристів. Міражі 2077». Краткое содержание книги:
Божена заснула і поклала на плече Гайдука голову. Її синя пілотка з'їхала набакир, він обережно зняв її і поклав до бардачка. Коротке, йоржиком, волосся Божени лоскотало його щоку. Її голена тонзура почала вкриватися рудуватим пушком, синці під очима стали блідими. Від Божени йшов запах косметики, який розбудив у душі Гайдука напівзабуті спогади — болючі і радісні водночас. Руку Божена поклала йому на стегно — і Гайдук закляк у незручній позі, щоб не збудити сплячу дівчину.
Надвечір конвой дістався українського кордону. «Вас вітає щаслива Україна!» — синьо-жовтий напис висів на брамах «відстійника»: це було величезне забетоноване поле під Краковцем, де зустрічалися потоки конвоїв та індивідуальних дальнобійників зі Сходу і Заходу. Для конвою Фрідмана було виділене спеціально вигороджене місце — для того, щоб не заморочувати шановану фірму зайвими бюрократичними процедурами паспортного контролю та непотрібними митними перевірками. Плац прикрашали великі портрети Гетьмана України, Генерала армії Кузьми-Данила Махуна, з його знаменитим гаслом «Три Д» — «Держава. Дисципліна. Динамізм». Написи прикордонної служби України суворо попереджали, що на території держави необхідно дотримуватися всіх її законів, правил та інструкцій, обов'язкових для іноземців; ще один щит інформував, що подорожні в'їжджають на територію «великої славянської єдності», і тому перевірки проводяться спільними російсько-українсько-казахськими командами. І щоб ні в кого не виникало сумнівів, кілька облуплених, застарілих плакатів, на яких білий, червоний, синій, блакитний і жовтий з зеленим кольори створювали химерний гібрид, закликали: «Наше майбутнє — УРОД». Нижче, для невігласів-іноземців, містилася розшифровка: «УРОД — Українсько-Російська Об'єднана Держава».
Дивно, але того дня чомусь відбувалася перевірка. До їхньої фури підійшло троє озброєних людей у чорній, з червоними вилогами і манжетами уніформі, прикрашеній червоними знаками блискавок.
«ЕнРос, — подумав Гайдук. — Це його бойовики».
ЕнРос — «Енергія Росії» — були однією з найбільших у світі корпорацій з видобутку, транспортування й продажу газу і нафти. І зброї.
Бойовики ЕнРосу тримали в руках потужні автомати ІЖ107 з підствольними гранатометами.
Бойовики безцеремонно відкрили водночас ліві і праві двері кабіни й наставили автомати.
— Документи!
— Prosze Pana, a gdzie jest ukrainska straz graniczna? — спитав якомога люб'язніше Марек, знехотя дістаючи документи. Вперше на цьому кордоні в нього їх перевіряли. «Це якісь самозванці», — подумав він.
— Заткнісь нах, пшек вонючій, — визвирівся на нього бритоголовий дебелий бригадир.— Твої хохли лєнівиє пошлі пьянствовать. Давай документи.
З правого боку до Гайдука причепився худий, наче страждав на виразку шлунка, невеликий на зріст бойовик з набряклим від перепою обличчям і червоними очима.
— Ти тоже пшек?
— Jestem polakiem. Pracuje u Friedmana, — спокійно відповів Гайдук, подаючи червоноокому паспорт на ім'я Єжи Сокольського. Той покрутив його в руках, довго вдивлявся в фотографію, звіряв щось з невеличким лептопом, притороченим до лівого передпліччя, потім почав вивчати обличчя Гайдука, ретельно виголене, щоб чорна щетина не контрастувала зі світлим волоссям. Гайдук йому явно не подобався.
— Ти гдє жівьош — в Пєрємішлє?
— Так, prosze раnа.
— Скажі тода, на какой уліце стоіт мерія?
— Na placu Walesy, — твердо відповів Гайдук, пошкодувавши, що сховав зброю до тайника: він не знав, де розташована та чортова мерія у Перемишлі.
— On chce lapowke, — тихо сказав Марек. Бригадир і другий бойовик уже пішли перевіряти інші вантажівки, а цей gnojek все ще чіплявся до Ігоря.