Сплячий лелека
- Автор: Ячейкин Юрий Дмитриевич, Поплавський Петро
- Серия: Посланець #2
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Сплячий лелека». Краткое содержание книги:
У творі йдеться про подальші події на Північному Кавказі в роки Великої Вітчизняної війни, про крах німецького воєнного плану «Едельвейс».
Фрейлейн Крістіна Бергер раділа так щиро, сміялася так, що на серці в кожного, хто дивився на неї, ставало тепліше. Чому б їй не радіти? Під Сталінградом знищені ще дві італійські дивізії — «Равенна» і «Коссерія». Залізне кільце навколо армії Паулюса щодня вужчало, наближаючи кінець. Недарма фон Клейст віддав наказ про «планомірний вихід» з Кавказу: він теж міг опинитися в оточенні…
Коли прийшли Крістіна з Майєром, за столиком вже сиділо троє — елегантний навіть в абверівському мундирі майор Штюбе, масний черевань Кеслер і Густав Готтфрід у формі ніжно-попелястого кольору. Вони ні на кого не звертали уваги, тому новоприбулі почули шмат розмови, початок якої був для них невідомий. Штюбе напосідав на вгодованого слідчого:
— Не впадайте у дитинство, Кеслере! Це доречно лише на схилі років.
— Виходить, після п’ятдесяти людина починає інтенсивно молодіти, — не дуже успішно боронився Кеслер.
— Так, з небезпекою перетворитися у немовля…
— Що ж, устами немовляти глаголить істина…
— Не блазнюйте, Кеслере! Якщо цю справу доручити немовлятам, істини ніхто і ніколи не почує.
— Відтак, казочка про голого короля втратила популярність, — втрутився Майєр. — Ніхто уже не наважиться мовити: «А король — голий!»
— Дивлячись, хто король, — звів на нього очі Кеслер і потім глянув на Крістіну.
Штюбе і Готтфрід підхопилися з місць.
— Нарешті дочекалися! — вигукнув Штюбе. — Оце сюрприз! Дозвольте вашу ручку, фрейлейн…
— А я ламав голову, для кого призначено цю чудову троянду, — Густав Готтфрід показав на квітку, що червоніла серед столу.
— О, Густаве! Я так вдячна вам за увагу, — мовила Крістіна, беручи квітку.
— На жаль, дякуєте не за адресою, — безпорадно розвів руками Густав. — Я сподівався на виключно чоловічу компанію.
— І тепер засмучені?
— Ну що ви! Навпаки!
— Хто ж подбав? Штюбе, ви?
— Теж не я. Це не троянда, а якась кримінальна загадка. Кеслера я одразу викреслюю з числа підозрюваних осіб. Лишається…
— Ах, облиште це слідство, — засміялася Крістіна. — Мені приємно мати квітку від вас усіх.
— Ви мудрі, Крістіно! — похитав головою Густав.
Віллі Майєр мав рацію — Густав дуже змінився. Колись гладкий, червонопикий, невгамовний і невтомний гульвіса, якого не обходили життєві чи службові турботи, який тікав до першого-ліпшого товариства від усіляких клопотів, тепер потоншав, зіщулився, посмирнів.
Поки виголошувалися банальні тости, які Кеслер вислуховував з неприхованою відразою як платню за дармові напої та наїдки, Крістіна розглядала Густава Готтфріда. Викликало співчуття його обличчя, облізле, без брів та вій, на якому молода рожева шкіра виступала плямами з-під ледь загоєних струпів. Весь час він намагався ховати свої зашкарублі, порепані руки.
Густав помітив її співчутливий погляд і ніяково проказав:
— Усе це витівки «генерала Мороза»…
— Як ваші справи, Густаве? — м’яко запитала Крістіна. — Ми з вами так давно не бачились.
— Так вам здається, фрейлейн, минув лише місяць.
— І справді! А здається…
— Отож — здається!.. А що казати про мою дружину і сина? Вони не бачили мене півтора року. Хотів би і я подивитися на свій будиночок у Шварцвальді, посидіти у хатньому затишку, під ялинкою з палаючими свічечками…
— Хіба вам не належить відпустка?
— Ще два тижні тому я мав надію. Але зараз для всіх, хто може тримати зброю, відпустки скасовані. Післязавтра я повертаюся до своєї частини. Така доля трохи підмороженого аса.
— До речі, Густаве, як відрізняти аса від звичайного льотчика? — запитала Крістіна, намагаючись хоч чимось потішити бідолаху Готтфріда. — Усе чую — ас та ас. Це що, свого роду специфічний комплімент чи щось інше?