Елементарні частинки

Коли Брюно вийшов на галявину, перше, що він побачив, була піраміда. Двадцять метрів в основі, стільки ж заввишки: бездоганно рівносторонній об’єкт. Усі стінки скляні, поділені на прямокутники сіткою рам з темного дерева. Деякі з прямокутників блищали, відбиваючи промені призахідного сонця; крізь інші можна було розгледіти структуру внутрішньої будови: сходові майданчики, перегородки теж з темного дерева. В цілому, ансамбль мав нагадувати дерево, і це виходило досить непогано — циліндрична конструкція, що проходила крізь центр піраміди, ховаючи східці, зображала стовбур. З будівлі поодинці чи гуртом виходили люди; одні були оголені, інші одягнені. У присмерковому світлі, від якого виблискувала свіжа трава, все нагадувало науково–пізнавальний фільм. Подивившись на цю сцену дві–три хвилини, Брюно взяв свій намет під пахву і подався до найближчого пагорба.

Маєток складався з кількох лісистих пагорбів, землі, суціль укритої сосновими голками, подекуди були й галявини; то тут, то там були розкидані вбиральні; можливості розміщення були не безкінечними. Брюно трохи спітнів, його обдимало; мабуть, у придорожніх ресторанах він забагато з’їв. Усе це заважало ясно мислити, втім, він чітко усвідомлював, що вибір місця може стати вирішальним чинником вдалого перебування тут.

В ту саму мить, коли йому спала ця думка, він помітив мотузку, що була натягнута між двома деревами. На ній досушувалися дівчачі трусики, які лагідно колихав вечірній бриз. «Мабуть, це непогана ідея, — сказав він собі, — між сусідами в кемпінгу зав’язується знайомство, це дозволить зрушити з мертвої точки». Він поклав свій намет додолу й почав вивчати інструкцію з його збирання. Французький переклад був нестерпним, англійський — трохи кращим; з іншими європейськими мовами справи, мабуть, були такими ж. Чортові китайози. Ну що, наприклад, може означати: «вигорнути напівжорстке кріплення, щоб зафіксувати положення купола»?

З усе більшим відчаєм він тупо дивився на схеми. Раптом праворуч від нього з’явилося щось схоже на скво[10]; жінка була одягнена в шкіряну міні–спідницю; у сутінках можна було побачити її пишні важкі груди. «Ти щойно приїхав? — запитала примара. — Допомогти натягнути намет?» — «Я справлюся, — прохрипів він глухим голосом, — усе добре, дякую. Дуже люб’язно з вашого боку», — додав він, і в нього перехопило подих. Він відчув пастку. І справді, за якусь мить із сусіднього вігвама (де вони спромоглися купити цю штуку? Самі зробили?) долинуло голосіння. Скво рвонула туди й одразу ж повернулася з двома малими опецьками, по одному на кожному стегні, й почала похитувати стегнами. Голосіння посилилося. Риссю прибіг самець скво з членом назовні. То був бородатий здоровань років п’ятдесяти з довгими сивими патлами. Він узяв одного малюка й почав його пестити; це було огидно. Брюно відійшов на кілька метрів; од спеки він був увесь мокрий. З цими монстрами безсонна ніч йому забезпечена. Певна річ, ця корова годує їх груддю; а груди таки нічогенькі!