Літопис Руський. Київський літопис
- Автор: Свидомый Тарас Никитич
- Серия: Літопис Руський #2
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Переводчик: Леонід Махновець
- Жанр: Древнерусская литература
Электронная книга - «Літопис Руський. Київський літопис». Краткое содержание книги:
Київський літопис — одна з найдавніших пам'яток історії та літератури Київської Русі, складова частина Іпатіївського списку. Є продовженням «Повісті временних літ» і попередником Галицько-Волинського літопису, охоплює події 1118–1200 років.
Дослідники вважають, що текст, який дійшов до нас, упорядкував бл. 1200 ігумен Видубицького монастиря у Києві Мойсей на основі літописних зведень, складених при княжих дворах у різних землях Русі, з певними скороченнями і доповненнями. Наявність різних авторів, неоднаковий рівень їх освіти і таланту відбилися на підході до викладу подій, стилі, оцінках фактів. Київський літопис складається з порічних записів, у які вплетені літописні оповідання, військ, повісті про князів Ігоря Ольговича, Ігоря Святославича та інших. Розповідається також про Новгород, Волзьку Болгарію, Німеччину, Чехію, Польщу, Угорщину. Та головна тема Київського літопису — Київ і Київська земля, боротьба за стольний град між Мономаховичами й Ольговичами, заклики до єднання у боротьбі проти іноземних завойовників.
До Київського літопису включено окремі літературні твори — повість про вбивство Андрія Боголюбського 1174, повість про похід Ігоря Святославича на половців 1185 та інші Київський літопис — твір майже суто світський, церковним питанням приділено дуже мало уваги. Мова його наближена до тогочасної живої народної з деякими церковнослов'янськими елементами, з використанням діалогів, прислів'їв, висловів історичних осіб. Найширше представлена загальновживана і військова лексика. Привертають увагу описи окремих подій і характеристики осіб, подані надзвичайно мальовничо. Стиль викладу діловий, урочистий.
У тім же році рушив Юрій[265] [Володимирович] з ростовцями, і з суздальцями, і з усіма дітьми в Русь. І стався мор серед коней в усьому війську його [такий], якого ж не було ніколи. І прийшов він у Вятичі, і став, не дійшовши [до города] Козельська, і приїхали до нього половці. Юрій же, порадившись, послав сина свого Гліба в Половці, а сам вернувся в Суздаль.
Того ж року преставилася княгиня Гліба Юрійовича, в Суздалі.
[У] тім же році розболівся великий князь київський Ізяслав Мстиславич, на Стаєрів день[266]. А тоді був він вельми недужий, і преставився великий князь київський, поважаний, і благочестивий, і христолюбивий славний Ізяслав Мстиславич, онук Володимирів. І плакала по ньому вся земля Руськая, і всі чорні клобуки, яко по цесареві і володареві своєму, а найпаче ж, яко по отцю. Преставився він у ніч на неділю, на Філіппів день[267]. І тоді, опрятавши тіло його, положили його в церкві святого Феодора [Тірона], в отчому його монастирі[268].
Вячеслав же, стрий його, найбільше плакав по синівцю своєму, по Ізяславу, кажучи: «Сину! То моє було місце! Але перед богом нічого не вдіяти!» Син же Ізяславів Мстислав, опрятавши тіло отця свого і поклонившись гробу його, поїхав у свій Переяславль.
І прийшла вість у Чернігів до Ізяслава Давидовича, і він, ні трохи не загаявшись, поїхав до Києва. А була Вячеславу вість, що Ізяслав Давидович прийшов на Дніпро до перевозу. І Вячеслав послав до нього [гінця], і сказав йому: «Чого ти приїхав єси? І хто тебе позвав? Їдь-но ти у свій Чернігів!» Ізяслав же сказав: «Я приїхав брата свойого оплакати, адже тоді не був я коло брата свойого. Дозволь же мені, хай оплачу я гроб його, прийшовши». Але Вячеслав, порадившись із Мстиславом і з мужами, не пустив його в Київ, тому що іще не прийшов був Ростислав до Києва із Смоленська. Ізяслав тоді поїхав назад до Чернігова.
Вячеслав тим часом послав [гінця] по Святослава по Всеволодовича, кажучи йому: «Ти єси Ростиславу син любимий. Так само і мені. Поїдь-но сюди до мене, перебудь же у мене в Києві, допоки ото прийде Ростислав. А тоді ми всі урядимось». Святослав же Всеволодович, не сказавши [про це ні] Ізяславу Давидовичу, ні стриєві своєму Святославу Ольговичу, поїхав до Вячеслава у Київ. І так перебували вони оба з Вячеславом у Києві, ждучи Ростислава із Смоленська. Ізяслав же Давидович і Святослав Ольгович послали [послів] по Юрія до Суздаля.
У той же час Ростислав прийшов із Смоленська до Києва. І кияни всі вийшли з радістю великою назустріч своєму князю, і так були йому раді всі. І вся земля Руськая, і всі чорні клобуки обрадувалися, що Ростислав прийшов у Київ.
Ростислав тим часом, зібравшись зі Святославом Всеволодовичем, поїхали обидва, поклонилися отцю своєму Вячеславу. А Вячеслав, побачивши Ростислава, сина свого, обрадувався радістю великою і сказав йому: «Сину! Осе я вже в старості єсмь і всіма ділами не можу рядити. Отож, сину, я даю тобі [те], що й брат твій держав і рядив. Так само я і тобі даю, а ти мене май за отця і честь мені складай, як ото і брат твій Ізяслав честь мені складав, і за отця мене мав. А ось військо моє і дружина моя, — ти ряди». Ростислав же, це почувши, поклонився отцю своєму Вячеславу і сказав йому: «Вельми рад я, господине і отче! Я маю тебе за отця і господина, як ото і брат мій Ізяслав мав тебе і в твоїй волі був».
[8.Х 11 1154][269] І посадили кияни Ростислава в Києві, кажучи йому: «Як ото і брат твій Ізяслав складав честь Вячеславу, то так і ти складай. А до кінця живоття твойого — Київ твій». Ростислав тоді сказав Святославу Всеволодовичу, сестричу своєму: «Осе я тобі даю Туров і Пінськ за те, що ти приїхав єси до отця мойого Вячеслава і волость мені постеріг єси. За се і наділяю я тебе волостю». І Святослав поклонився Ростиславу і прийняв [волость] з радістю.
У той же час прийшла вість Ростиславу: Гліб Юрійович із безліччю половців ідуть до Переяславля. Ростислав тоді зі Святославом виступили з Києва до [города] Пересічна і тут почали оба збирати дружину. І пригнав посол од Мстислава од Ізяславича з Переяславля до Ростислава і до Святослава, і розповів їм, що рать примчала до Переяславля, і перестрілювалися вони з ними, [половцями].
Ростислав же, це почувши, послав сина свого Святослава в Переяславль, а Мстислав виїхав із Переяславля назустріч Святославу. І тоді, з'єднавшись, поїхали вони оба у Переяславль.
А на другий день прийшли половці до Переяславля, і [переяславці] стали битися з ними. Виїжджаючи з города, билися вони з ними кріпко. Половці ж, побачивши, що виїхала до них, [переяславців], підмога, одійшли від города[270]. А тоді, не стаючи, пішли вони за [ріку] Сулу, бо вони боялися Ростислава і Святослава [Всеволодовича]. Святослав же Ростиславич, одпровадивши половців, приїхав до отця свого і розповів, що половці пішли собі.
Ростислав тим часом, це почувши, став радитися з братами своїми, [щоб] піти [до] Чернігова на Ізяслава на Давидовича. І, так надумавши і навіть у Київ не входячи, Ростислав пішов полками своїми мимо [города]. Узявши Всеволодовича Святослава, і Мстислава Ізяславича, і торків, і киян, він перейшов Дніпро коло Вишгорода. Тут же він і став, навпроти Вишгорода, збираючи дружину свою [і] кажучи: «Аби нам упередити Юрія. Ми або його проженемо, або примиримо з нами».
А на другий день примчали до Ростислава [гінці] з Києва і повідали йому: «Отця тобі Вячеслава бог узяв». Ростислав же сказав: «А ми вчора їхали, і він [був] при добрім здоров’ї». І він, [посланець], розповів йому і сказав: «Сеї ночі веселився він зі своєю дружиною і пішов спати здоров. А як ліг, так більше й не встав, тут його бог узяв». Ростислав же, це почувши і тоді зоставивши полки свої, сам погнав до Києва. І тоді плакав він по отцю своєму, і провів його до гробу з честю великою, із безліччю народу. І положили його у святій Софії, де ото лежить Ярослав [Володимирович], прадід його, і Володимир [Мономах], отець його.
І, отож, опрятавши тіло його, Ростислав поїхав на Ярославів двір, і скликав мужів отця свого, Вячеславових, і тивунів, і ключників, велячи нести майно отця свого перед себе — і одежу, і золото, і серебро. А знісши все, він став роздавати [його] по монастирях, і по церквах, і по затворах[271], і нужденним. І, так роздаючи все, собі ж він не взяв нічого, тільки хрест чесний узяв на благословення собі. А остаток майна він дав, щоб чим ото над ним справити поминки, за що свічу і просфору йому придбати. І, все це урядивши, він дав накази Мстиславові й княгині (Любаві), матері своїй, а сам, узявши решту дружини Вячеславової, поїхав назад, на ту сторону [Дніпра], до полків своїх.
І приїхав Ростислав у полки свої, і став думати зі Святославом Всеволодовичем, і з Мстиславом з Ізяславичем, із синівцем своїм, і з мужами своїми, маючи намір піти до Чернігова. Але мужі боронили йому піти до Чернігова, кажучи йому: «Осе бог узяв стрия твойого Вячеслава, а ти іще з людьми в Києві не договорився єси. Поїдь-но ліпше в Київ та з людьми договорися. І якщо стрий прийде на тебе, Юрій, коли ти з людьми вже дійдеш згоди, то вгодно тобі буде з ним помиритися — помиришся, а як ні, то рать почнеш із ним».
Ростислав же всього того не послухав, а рушив на Ізяслава на Давидовича до Чернігова. Почувши ж [це], Давидович Ізяслав послав [посла] по Гліба Юрійовича, щоб він прийшов із половцями до нього спішно. Ростислав тим часом, і Всеволодович [Святослав], і Ізяславич Мстислав, прийшовши, стали на [ріці] Боловосі. При цім Ростислав, і Святослав, і Ізяславич послали мужів своїх до Ізяслава Давидовича в Чернігів, кажучи: «Цілуй нам хреста. Ти в отчині своїй, Чернігові, сиди, а ми в Києві будемо. Ми ж усі разом». Ізяслав, однак, сказав: «А нині [що] я вам зробив, що ви єсте на мене прийшли? Хай як мені з вами бог дасть!» Бо, пославши [посла], він підвів був [близько] Гліба Юрійовича з половцями, з якими той побував і коло Переяславля.
265
Знаючи непохитну традицію Юрія Володимировича виходити в похід у свій патрональний день, можна не сумніватися, що й на цей раз він вирушив 23 квітня 1154 р., в день Георгія-Юрія Побідоносця (див. ще прим. 9 до 1152 р.).
266
Стаєрів день — день Воздвиження (14 вересня).
267
Філіппів день- 14 листопада, день пам’яті апостола Філіппа, після якого розпочинається Пилипівка, Пилипів піст.
268
У Татіщева подано таку характеристику Ізяслава Мстиславича: («Сей великий князь був чесний і благовірний, славен у хоробрості; на зріст малий, але з лиця гарний, волосся коротке кучеряве і борода мала кругла; милостивий до всіх, не сріблолюбець і тих, що служили йому вірно, пребагато нагороджував; про добре управління і правосуддя дбав; був, однак, честолюбивим і не міг кривди честі своєї терпіти»).
269
Подальші дати (по час вступу Ізяслава Давидовича на київський стіл) вирахувано, виходячи з цього татішевського числа і відомостей Новг. І, що «иде Ростиславъ къ Чернигову ис Києва, сѣдевъ Кыевѣ неделю 1, и побѣдніла и».
270
У Лавр. тут сказано, що, відступивши, Гліб Юрійович з половцями «взя Пирятинь»
271
Тут чернечі келії затворників.