Воскреслий із мертвих
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: КНИГА РОДУ
- ISBN: 978-966-2186-І8-5
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Воскреслий із мертвих». Краткое содержание книги:
Де шукають свою долю колишні «голубі берети» — у творі ніякого значення не має, оскільки бойові дії для них тривають зі стріляниною та безжалісним полюванням на людину, ціна за життя якої — контрабандні наркотики.
— Ні, не маю. Я ж не ви… Двічі по одному дню провели в Чорнобилі, зберегли бланки відряджень — і ви вже інвалід-чорнобилець…
— Документи про відрядження я здав у бухгалтерію для звіту, капітане.
— І взамін взяли довідку…
— Не докоряйте мені, капітане. Особливо зараз, бо «Запорожець» не заводиться.
— Так воно й краще. Менше чадітиме.
— То нам треба кудись їхати чи ні?
— Нам треба посидіти!
— Ще раз не зрозумів…
— Поговоримо про пана заступника. Ви ж його добре знаєте?
— А чому б не знати. Водієм у нього служив.
— От бачите, Кублею, як мені постійно доводиться витягувати з вас інформацію. Я немов спінінгіст, який розплутує «бороду». Було б сказати мені про це одразу. Ще тоді, коли я поклав перед вами ті фотографії.
— Якось у голову не стукнуло… Розгубився дуже… Шокували мене ті давні фотокартки.
— Що він за людина — пан заступник? У побуті.
— Вічно чимось незадоволений. На нього в міністерстві казали «гюрза». Знаєте, що це таке?
— Знаю! Не ви ж в Афганістані були, а я…
— Ви, капітане, від скромності не вмрете.
— Після проголошення суверенітету ви з тим заступником міністра випадково не зустрічались?
— Це допит?
— Чому! Допомога з вашого боку. Бо колеги… Ми з вами… Ну як вам м’якше сказати, щоб ви не образилися?
— Після того, що ви мені наговорили за всі ці роки, гіршого сказати просто неможливо, якби ви й хотіли… Так от, випадково зустрічався… Справді, випадково. У молочному магазині. Він любить молочні продукти. Йому дуже подобалося американське молоко. Він мене за ним посилав навіть опівночі, коли воно коштувало дорожче. Скупий він чоловік, але посилав…
— Для чого ви мені про молоко говорите?
— Для характеристики… Для повнішої картини… Я ж вас так зрозумів?
— Так, — погодився капітан.
— От бачите, і Кублей мислить… Тут, у Києві, я зустрів його якось у молочному магазині. В неділю чи суботу. Бо в будні дні він те молоко в міністерстві купує… А тут, мабуть, дуже кефірчика захотілося, сметанки. А у вільній і незалежній тю-тю — суцільна порнографія… Це не мої — його слова…
— Я не Служба безпеки, Кублею, і на магнітофон не записую.
— Хто його знає. Я пройшов життя, дай Боже кожному. Від дня народження у тридцять сьомому до цих днів… І Йосифом Віссаріоновичем був — таке ім’я взяв собі ще зовсім молодим. Потім став Микитою Сергійовичем… От тільки Михайлом Сергійовичем не встиг — Союз розпався.
— Поспішіть, поки Чорновіл не зробив з України федерацію… Може, на Леоніда Макаровича перетворитесь…
— Я почекаю, капітане. У такій справі, як і в нашій, ніколи не потрібно поспішати. Придивися, поміркуй, зваж, а тоді уже й за діло. Так от, я про пана заступника міністра. Ностальгія у нього. Він мене навіть відвів у кущі. Присіли на лавочці і він мені й каже: «Хочете, я вам анекдота про Леоніда Ілліча розповім. „Заповіт“ називається». Ну, коли це в житті могло таке трапитися, щоб заступник міністра закордонних справ сів поруч з колишнім своїм водієм і почав анекдоти розповідати? Свобода, демократія… І продовжує: «Помирає Леонід Ілліч. Підкликає свою дружину і подає їй записочку. „Що це?“ — питає та. А Брежнєв відповідає: „Це мій заповіт. Як умру, то хай у труну покладуть униз лицем“. „Для чого?“ — питає його дружина. А він каже: „Скоро прийде такий час, що мене захочуть у задницю поцілувати, а я не звик, щоб мене перевертали“». І засміявся. Бачите, за якими часами сумує? А потім подав руку і сказав: «Було б мені стільки років, як вам, Кублею… Я ще показав би їм свободу і демократію». А в нас з ним тільки рік різниці… Та мене вже вигнали на пенсію, а його хтось ще тримає. І це ж без спецосвіти… Як ви на це?
— Так, як і ви, Кублею! Саме це. — Капітан не договорив. Вхідні двері Міністерства закордонних справ розчинилися. — А ось і ваш хазяїн, Кублею. Чи ви називали його в Нью-Йорку по-іншому?
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТИЙ
Десь близько одинадцятої години капітан Дубль приземлився у Франкфурті-на-Майні… Голубий костюм з короткими рукавами, голубий дипломат з чорною ручкою і злегка голубуваті туфлі без шнурків фірми «Саламандра». Ось і вся екіпіровка. Під костюмом лише майка і труси. Просто, красиво і модно. Капітан згадав генерала Ситорчука: «Де це ви такий імпортний костюмчик відірвали, капітане?» — «В закритому магазині Міністерства закордонних справ».
Капітан Дубль уже знав, що заступник міністра вилетів у терміновій справі до Женеви. Попросив про останнє відрядження перед виходом на пенсію. Сказав: «Невже я за сорок років з гаком не заслужив?». І його відпустили. Тільки тепер він летів не в Женеву, а до Нью-Йорка і, здається, цього разу назавжди.