Амністія для Хакера

Майор, заплющивши очі, намагався пригадати картину, що на якусь мить промайнула перед ним на кладовищі, коли вони очікували початку процесії: купа дітей — хлопців — біля високої огорожі. З ними був вихователь. Кобища ще тоді подумав, що, напевно, помер хтось із учителів якоїсь школи або загинула дитина. Того й зібралися діти з квітами біля центральних воріт кладовища. А це були хлопці з автостоянки. І з ними він. Кілер. Той, кого вони зараз шукають. На відстані кількох кроків… От чорт… Яке невезіння у цій справі з самого її початку! Геть у всьому! Підведи він тоді очі і зараз міг би знати кілера в обличчя. Не поталанило.

— Ну, гаразд, — нарешті промовив Кобища. — Хоча, що ж тут доброго? Я, відверто кажучи, дуже розраховував на вольво. Хтозна, чи вдасться щось у цьому напрямку. Машина може бути не наша, може бути оформлена за дорученням, в угоні й так далі… Навряд чи він так сміливо демонстрував би її. Гаразд. Вікторе, — він глянув на Можейка, — ти продовжуєш тут, у будинку. Береш на допомогу дільничного і все спочатку. Шерстиш усіх підряд сусідів, цілеспрямовано працюєш на нашого кілера. Борю, — погляд його переключився на Сердюка, — ти берешся за подруг Наталії Косовської. Шукай їх, де хочеш, і труси, як хочеш. Усе про неї. Гляди, й знайдемо щось цінне. Сергію, тобі відповідальний шмат роботи. На чомусь вони звідси поїхали. Собака ніякого сліду не взяв. Лише за ріг будинку, та й то кінолог не може поручитися… Вони мусили на чомусь поїхати. Працюй з таксистами, кондукторами, з ким хочеш. Це робота широка й не на один день. Випрошу тобі когось на допомогу. Усі троє — тісний контакт зі мною з найменших дрібниць. Я працюю з експертами. Завтра посиплються висновки експертиз… Ми візьмемо цього гімняного кілера. Побачите! Усе до цього йде. Він сам собі яму копає. Тільки максимум охайності та без хлоп’ячих вибриків, я вас прошу. Славу однаково на всіх ділитимемо. Ось так. Запитання? — І майор підвівся, насилу розгинаючи коліна.