Грот афаліни

— І ти все це бачив?! — Янг уявляв усе, що розказував Абдула, і від хвилювання аж язик присихав до піднебіння.

— Бачив! Я такий! Я скрізь устигаю… Давай ще до султанського палацу збігаємо, покажу, як варта змінюється біля воріт. Ой, кишки порвеш зо сміху!

— Ні… Мені нема коли! — раптом спохватився Янг. І так загулявся з цим оркестром, там уже, мабуть, його шукають.

— А де ви зупинилися, в якому готелі? — в голосі Абдули не було ніякої іронії.

— Готелі?! Хіба ми буржуї? Коло пристані наші… І батько.

Янг не хотів розказувати, у який «готель» вони упхнулися: якийсь склад-піддашок без вікон, без дверей. Там навіть сидіти було тісно, а не те, що лежати.

— То я сам побіг. Прощавай! — Абдула ящіркою шмигнув у натовп і зник.

Янг повернув до пристані. Йшов і зітхав: як шкода, що вони не приїхали на Головний раніше, скажімо, відразу, як їх вигнали з Біргусу. Тоді це було б і дешево, і він стільки б усього побачив. Свято коронації почалолося вчора, відзначалася третя річниця царювання султана Муту. Заможніші архіпелагівці з'їхалися на Головний за день, за два до свята. Про це Янгові земляки не могли й мріяти: власники баркасів (широчезних і мілких, з покрівлями-балдахінами, дуже схожими на застелені скатертинами столи) дерли з пасажирів сім шкур. Наживалися, як тільки могли, і власники моторок і вітрильних джонок. Човном було б і дешевше, але в один усі десять біргусівців, яких вибрали везти жертву Вішну, це змогли б поміститися, а розлучатися вони боялись: хоч би не загубитися на Головному!

Не могли поїхати і в перший день свята, бо плата за проїзд зменшилася тільки на третину. Вибралися на другий і пливли півдня — за півціни: бог з нею, з тією коронацією, головне, щоб потрапити на храмове свято. Янг віддав тридцять п'ять доларів — двадцять за батька і п'ятнадцять за себе. На зворотну дорогу зосталося в нього неповних дев'ять доларів — на двох! Але про те, як будуть повертатися назад, ніхто нічого не говорив, нібито воно зробиться само собою.

… Янг обминав багатолюдні групи людей, які дотримувалися земляцького принципу або кастового, через когось переступав, об чиїсь ноги спотикався. Не поменшало людей на пристані, поки він бігав за оркестром: вируюча і гомінка людська маса заповнила не тільки всю набережну, але й дерев'яні причали-пірси, і бетонні, що виступали далеко в море. Біля них стояли великі баркаси, лопочучи вітрилами, великі й малі катери і навіть океанські, схожі на білу гору або багатоповерховий будинок, теплохід-лайнер. Деякі, не хінду, кого не цікавило завтрашнє храмове свято, уже сідали на баркаси й катери, відбували до своїх островів. Люди юрмилися, щось обмірковуючи, або сиділи чи лежали, дрімаючи. Тільки не під кокосами: торохне по голові горіх, може вбити. Деякі щось варили або смажили на маленьких багаттях. Шастали, спритно лавіруючи між людьми, лоточники, пропонували бетельову жуйку, смажені горіхи, пиріжки й цукати, всілякі фрукти, овочі, дерев'яних божків, маски, сандалові палички для обкурювання богів, жертовне молоко. Дим і чад, різні запахи паморочили голову. Особливо сильно пахло чимось кислим і пригорілим.