Сімнадцять спалахів весни

— Я поміркую над тим, що ви сказали, — не обертаючись, мовив Гіммлер. Він хотів забрати собі його перемогу. Шелленберг з радістю віддав би її рейхсфюрерові — він завжди віддавав йому й Гейдріху свої перемоги.

— Може, вас цікавитимуть деталі? Чи дрібниці додумати мені самому? — спитав Шелленберг.

— Додумайте самі, — відповів Гіммлер, та коли Шелленберг ступив до дверей, він обернувся: — Власне, в цьому ділі не повинно бути дрібниць. Що ви маєте на увазі?

— По-перше, операція прикриття… Тобто треба буде підставити когось, чужого — не нашого, для переговорів із Заходом… А потім ми передамо матеріал про цю людину фюрерові. У разі потреби… Це буде перемога нашої служби розвідки: зірвали підступні плани ворогів — так, по-моєму, говорить Геббельс. По-друге, за Вольфом стежитимуть у Швейцарії десятки очей. Я хочу, щоб за десятками пар очей західних союзників стежили ще п'ять-шість пар моїх людей. Вольф не знатиме про наших людей — вони передаватимуть інформацію безпосередньо мені. Це, на додаток до всього, третє алібі. На випадок провалу доведеться пожертвувати Вольфом, але матеріали спостережень за ним ляжуть у наше досьє.

— У ваше, — поправив його Гіммлер, — у ваше досьє.

«Я знову налякав його, — подумав Шелленберг, — ці деталі його лякають. У нього треба брати тільки згоду, а далі все робити самому».

— Кого ви хочете туди послати?

— В мене є хороші кандидати, — відповів Шелленберг, — але це вже деталі, які я зможу вирішити, не відриваючи вас від важливіших справ.

У списку кандидатів для вирішення першого завдання у Шелленберга був фон Штірліц з його «підопічним» пастором.