Пригоди бравого вояка Швейка
- Автор: Гашек Ярослав
- Серия: Вершини світового письменства #6
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 966-03-1850-2
- Переводчик: Степан Масляк
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Пригоди бравого вояка Швейка». Краткое содержание книги:
Фельдкурат зійшов з амвона і попрямував у ризницю, за ним подався і тюремний наглядач. За хвилину той повернувся, підійшов просто до Швейка, витяг його з групи двадцяти підштанків і відвів до ризниці.
Фельдкурат сидів, розвалившись, на столі й скручував цигарку. Коли Швейк увійшов, він сказав:
— Ага, ось і ви. Я поміркував і гадаю, що бачу вас наскрізь. Розумієш, йолопе? Це перший випадок, коли хтось тут у костьолі при мені розрюмсався. — Сплигнувши зі стола, він шарпнув Швейка за плечі і крикнув, стоячи під великим насупленим образом Франціска Салеського {61} . — Признайся, бандите, адже ти лише комедію строїв!
Франціск Салеський допитливо поглядав з образа на Швейка. З другої стіни, з іншого образа, здивовано дивився на Швейка якийсь мученик, що його пиляли невідомі римські солдати, і зубці пилки саме врізалися йому в оголений зад. На обличчі мученика не було помітно ні страждання, ні радості, ані жодного мученицького ореолу. На його обличчі застигло лише здивування, немовби він збирався сказати: «І як це я, власне, вскочив у таку халепу, що це ви, панове, зі мною робите?»
— Насмілюсь доповісти, пане фельдкурате, — серйозно сказав Швейк, ставлячи все на карту, — сповідаюся богу всемогутньому і вам, достойний отче, як заступникові божому, що справді я ревів лише заради сміху. Я ж бачив, що до вашого казання бракує одного покаянника, до якого ви даремно зверталися в своїх словах. Отож я й хотів зробити вам приємність, щоб ви не думали, ніби на світі вже немає добрих людей. А потім я й сам хотів повеселитися, щоб мені відлягло від серця.
Фельдкурат допитливо глянув у добродушне обличчя Швейка. Сонячний промінь заграв на похмурому образі Франціска Салеського і теплом своїм зігрів здивованого мученика на протилежній стіні.
— Ви мені чимраз більше подобаєтеся, — сказав фельдкурат, знову сідаючи за стіл. — З якого ви полку? — Він гикнув.
— Насмілюсь доповісти, пане фельдкурате, що належу і не належу до дев’яносто першого полку, та й взагалі не знаю, на якому я світі.
— А за що ж ви тут сидите? — спитав фельдкурат, гикаючи.
З каплиці було чути звуки фісгармонії, яка заступала орган.
Музикант-учитель, ув’язнений за дезертирство, видушував з фісгармонії найтужливіші церковні мелодії. З гикавкою фельдкурата ці звуки зливалися в якусь не відому досі доричну гаму.
— Насмілюсь доповісти, пане фельдкурате, я сам не знаю, за що тут сиджу, та я на це не нарікаю. Мені просто не щастить. Я хочу, щоб усе було якнайкраще, а воно завжди виходить у мене на найгірше. Достеменно, як тому мученикові он там на образі.
Фельдкурат зиркнув на образ, усміхнувся й сказав:
— Ви мені таки справді подобаєтесь, я запитаю про вас у пана слідчого, а зараз більше не гаятиму з вами часу. Аби тільки швидше здихатися тієї відправи. Kehrt euch! Abtreten![35]
Повернувшись до гурту рідних підштанків під амвоном, Швейк на запитання, чого від нього хотів фельдкурат у ризниці, відповів дуже сухо й лаконічно:
— Як чіп.
За новим подвигом фельдкурата — святою службою божою — всі стежили дуже уважно і з непритаєними симпатіями. Один під амвоном навіть побився об заклад, що фельдкурат упустить з рук дароносицю; він поставив усю свою пайку хліба проти двох ляпасів — і виграв.
Не містицизм віруючих і не побожність справжніх католиків сповнювали душі тих, хто в каплиці дивився, як фельдкурат виконував обряди. Це було таке почуття, яке охоплює нас у театрі, коли ми не знаємо змісту п’єси, а дія заплутується, і ми з нетерпінням чекаємо, що ж буде далі. Увагу присутніх цілком поглинуло видовище, яке самовіддано влаштовував для них фельдкурат біля вівтаря. Естетичну насолоду давала їм риза, що її фельдкурат надягнув навиворіт, із щирим захопленням та хвилюванням спостерігали вони все, що діялося перед вівтарем. Рудий прислужник, дезертир з духовних кіл, фахівець з дрібних крадіжок у двадцять восьмому полку, чесно намагався відновити в пам’яті весь порядок, техніку і текст святої відправи. Він був водночас і за причетника, й за суфлера, бо фельдкурат з надзвичайною легковажністю переставляв цілі речення і, натрапивши у требникові замість звичайної відправи на передвеликодню утреню, почав правити її на превелике задоволення публіки. У нього не було ні голосу, ні музичного слуху, і під склепінням каплиці розлягався такий вереск і кувікання, як у свинарнику.
35
Кругом! Марш! (нім.)