Страшні історії

Одяг ще не зовсім висох. Та хлопці не зважали на це. Черненко, а за ним і Білан позалазили в свої мокрі джинси, запхали ноги у вологе взуття і поквапилися надвір. Та просто перед дверима, не змовляючись, зупинилися, перезирнулися.

— Чого застряг? — грубувато запитав Денис.

— А ти? — у свою чергу запитав Максим. Помирив їх Зорян Бачинський. Рішуче підійшовши до дверей, відсунув засув, скинув клямку і широко розчахнув їх. Максим посунув за ним, проте все ж таки поводився обережніше. Спочатку вистромив голову, потім — плечі, і аж тоді вийшов сам. Черненко, з усієї сили зображуючи байдужість, вийшов за ним.

І вкляк на місці поруч із Максимом. Той дивився на Зоряна. А Зорян, у свою чергу — на потоптану землю просто перед хатою.

Там, на землі, чітко відбився величезний слід невідомого звіра.

Жоден із хлопців слідопитом не був. Більше того — Дениса Черненка світ тварин зовсім не цікавив. Навіть у зоопарку, куди він іноді ходив з мамою та малими. Тим не менше, навіть такий невіглас, як спортсмен Черненко, точно міг відрізнити слід ведмедя від сліду собаки. Не кажучи вже про Максима, який любив часом подивитися для загального розвитку кабельний телеканал «Планета тварин».

— Великий собака, — промовив Денис.

— Я б сказав — великий вовк, — уточнив Максим.

— То є вовкуляка, — зробив висновок Зорян Бачинський присівши біля сліду. Перед тим, як торкнутися його пальцями, спадкоємець сторожко озирнувся, наче чекаючи ззаду нападу того, хто такі сліди лишає. Тоді, торкнувшись відбитка, провів пальцями по краях, прицмокнув язиком.

— Не знаю, як стосовно вовкулаки, а якийсь звір тут точно вештався, — зробив висновок Максим. Тоді, щось пригадавши, причинив двері і глянув на них іззовні. Денис зиркнув через його плече.

— Оп-па! — протягнув він.

Зорян випростався і підійшов ближче, аби поглянути, що саме так вразило хлопців. Побачивши три глибокі борозни просто посередині дверей, він нічого не сказав — лиш присвиснув і замислено почухав потилицю. Максим примостив вказівний палець у борозну, провів згори донизу, для чогось понюхав палець.

— Ще на зуб спробуй, — похмуро порадив Денис.

— До речі, про зуби, — Максим підніс пальця догори. — Тварюка клацала ними вночі, але ні об що зубки свої не поточила.

— Правильно. Бо нема дурних із хати виходити, — гмикнув Денис. — Що ти хочеш цим сказати?

— Поки що нічого. Щось ходило кругом хати, вило, дряпало двері, і це «щось» дуже велике. Друге «щось» у відповідь на це виття стукало з-під низу, намагаючись вибратися назовні. Це те, що відбувалося вчора вночі. Правильно, Зоряне?

Зорян Бачинський притулився до одвірка, пошкріб неголене від учора підборіддя.

— Знаєте, я мушу взяти свої слова назад, — мовив він після невеличкої паузи. — Тут треба проводити якісь досліди, вивчати надприродні явища. Відпочивати тут не годиться. Сам бачу, що місце для цього не придатне. Отже, мене не обдурили.