Теорія кваліфікації злочинів: Підручник.
- Автор: Кузнецов Віталій Володимирович, Савченко Андрій Володимирович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: КНТ
- ISBN: 978-966-373-290-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Теорія кваліфікації злочинів: Підручник.». Краткое содержание книги:
Опрацьовано останні зміни та доповнення до кримінального законодавства, наведено положення нових постанов Пленуму Верховного Суду України, матеріали судової та слідчої практики, що допомагає студентам кваліфіковано обґрунтувати відповідь. Структура підручника допомагає ефективно підготуватися до заліків (іспитів) з теорії кваліфікації злочинів.
Буде корисний студентам, слухачам і курсантам вищих навчальних закладів юридичного профілю, науково-педагогічному складу, а також працівникам суду, правоохоронних органів, адвокатури, та всім, хто цікавиться питаннями кваліфікації злочинів.
Також слід згадати про неоднозначність тлумачення в судовій і слідчій практиці та в теорії кримінального права питання про кваліфікацію вбивства працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків. На перший погляд, це регламентовано п. 12 постанови ПВСУ № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи»: умисне вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів, члена громадського формування з охорони громадського порядку та державного кордону або військовослужбовця, за наявності відповідних підстав належить кваліфікувати тільки за ст. 348 КК України. Це відповідає загальним правилам конкуренції: при конкуренції загальної норми (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України) та спеціальної (ст. 348 КК України) застосовується лише спеціальна норма.
Однак, у постанові ПВСУ забули згадати, що покарання за злочин, передбачений п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України (карається позбавленням волі на строк від 10 до 15 років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України), є більш суворим, аніж за злочин, передбачений у ст. 348 КК України (карається позбавленням волі на строк від 9 до 15 років або довічним позбавленням волі).
Така редакція санкцій дає можливість деяким науковцям вказувати на можливість кваліфікації за сукупністю злочинів. Зазвичай, при цьому наводиться п. 14 постанови ПВСУ № 8 від 26 червня 1992 р. «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність працівників правоохоронних органів», де говорилося, що під посяганням на життя, передбаченим ст. 190-1 КК України 1960 р., судам належить розглядати вбивство або замах на вбивство працівника міліції, народного дружинника чи військовослужбовця у зв’язку з їхньою діяльністю з охорони громадського порядку. Такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 190-1 КК України 1960 р. та за п. «в» ст. 93 КК України 1960 р. чи за ст. 17 та п. «в» ст. 93 і залежно від обставин, за іншими пунктами ст. 93 КК України 1960 р.[59]. Така позиція ПВСУ існувала аж до 3 грудня 1997 р., коли вказаний пункт був викладений у новій редакції, де вказівки про кваліфікацію за сукупністю злочинів уже не було.
Важко не погодитися з думкою Т. Марітчак, що таким чином упродовж понад п’яти років існувала парадоксальна ситуація, коли суди змушені були застосовувати закон відповідно до очевидно неправильного, але обов’язкового роз’яснення[60]. Однак і після викладення п. 14 вказаної постанови в новій редакції негативний уплив раніше даного роз’яснення продовжував діяти. На підтвердження цього науковець наводить такі аргументи: по-перше, певна кількість осіб, дії яких були кваліфіковані за сукупністю статей 93 і 190-1 КК України 1960 р., продовжували відбувати покарання, а чинне кримінально-процесуальне законодавство не передбачає підстав для перегляду вироків у зв’язку зі зміною позиції ПВСУ щодо кваліфікації; по-друге, чимало слідчих, прокурорів і суддів «за інерцією» продовжували кваліфікувати такі діяння за сукупністю[61]. Звісно, це не виправдовує тих працівників, які не слідкують за змінами в постановах ПВСУ, однак відповідна проблема все ж таки існує.
Щоб виключити всі сумніви на користь згаданого правила кваліфікації, на нашу думку, одним із варіантів може бути доповнення п. 12 розглядуваної постанови таким положенням: «При вбивстві працівника правоохоронного органу (…) покарання не повинно бути меншим, аніж 10 років позбавлення волі. Водночас, у разі замаху на вбивство працівника правоохоронного органу (…), покарання може бути й меншим — 10 років позбавлення волі.» Наявність такого положення не дасть злочинцеві уникнути більш суворої відповідальності за справді особливо тяжкий злочин, який передбачений спеціальною нормою. Отож, таке роз’яснення значно б підсилило практичну значущість аналізованої постанови ПВСУ. Іншим варіантом є законодавче вдосконалення відповідних санкцій кримінально-правових норм.
Деякі положення постанов ПВСУ є неточними, а подекуди — помилковими. Так, згідно з п. 21 постанови ПВСУ № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи», умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини через деякий час після пологів за відсутності кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 115 КК У країни, тягне відповідальність за ч. 1 зазначеної статті. Однак у такому разі вбивство дитини буде завжди охоплюватися п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України (вбивство малолітньої дитини) й тому вказівка в постанові на можливість застосування ч. 1 ст. 115 КК України є помилковою.
59
Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963–2000): Офіц. вид.: У 2 т. / За заг. ред. В. Ф. Бойка. — К.: А.С.К., 2000. — (Сер. «Б-ка судді») — Т. 2. — С. 208–216.
60
Марітчак Т. М. Помилки у кваліфікації злочинів: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.08. — Львів, 2003. — С. 154.
61
Там само. — С. 154.