Дике полювання короля Стаха
- Автор: Короткевич Володимир Семенович
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Карл Скрипченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Дике полювання короля Стаха». Краткое содержание книги:
Всі притихли. Дубатовк примірився, вищирився, і раптом шабля описала в повітрі майже невидиме півколо.
Хакнувши нутром, Дубатовк потягнув шаблю на себе і… перерубав колоду навскоси. Помахав кистю руки в повітрі. Усі мовчали, приголомшені.
— Ось як треба, — коротко сказав він.
Під час цієї перерви мені вдалося відвести Світиловича на ґанок і, нагадавши йому його слова, розповісти про все, що відбувається у Болотяних Ялинах. Він надто схвилювався, сказав, що чув про все це й раніше, але не дуже вірив.
— Тепер вірите?
— Вам вірю, — просто сказав він, — і обіцяю вам, доки я живий, жодна волосина не впаде з її голови. Диявол це, привид або щось інше — я стану на його шляху.
Ми домовилися, що будемо розслідувати цю справу разом, що він через день прийде до мене і розповість, про що він довідався в околиці (різні чутки і плітки могли принести певну користь). Дубатовка вирішили поки що до справи не залучати: старий міг розгніватися і, за своїм звичаєм, рубати з плеча.
Вечеря тривала далі. Знову частували, знову пили. Я зауважив, що Дубатовк підливає собі і мені рівно, п'є і допитливо поглядає на мене. Коли я випивав чарку, на його лиці з'являвся вираз задоволення. Це було своєрідне підбадьорювання на змагання. А в перервах він пропонував то «млинці з мочанкою», то «надзвичайні штанці з м'ясом, так і плавають у маслі, святі таких не їли». Видно, він випробовував мене з усіх боків. Я пив і майже не п'янів.
Решта, крім Світиловича, були вже в тому стані, коли кожний не слухає, що каже інший, коли обличчя червоні, коли один співає, другий розповідає приятелеві про історію з його коханою, третій силкується звернути увагу всіх на якийсь колоритний факт своєї біографії, а четвертий сам собі розповідає, яка добра була в нього мати, і який він п'янюга, і який він ганебний, не вартий такої матері син Співали, цілувалися. Хтось вив:
Другий тягнув своєї:
Хтось підвів голову від стола і проспівав свій варіант останнього рядка:
Всі зареготали.
Врешті Дубатовк покрутив головою, немовби відганяв очмаріння, підвівся й оголосив:
— Я знайшов, нарешті, серед молодих справжнього шляхтича. Він пив сьогодні більше за мене, я очманів, а він свіжий, як кущ під дощем. Ви всі тут не витримали б і половини цього. Дев'ять вас лежали б без ніг, а один мукав. Це мужчина! Це людина! Його і тільки його я із задоволенням обрав би собі другом юнацтва.
Усі почали кричати «Славу!». Тільки Ворона дивився на мене похмуро і в'їдливо. Пили за моє здоров'я, за шляхту — сіль землі, за мою майбутню дружину.
Коли захват трохи пригас, Дубатовк подивився мені в очі і довірливо запитав:
— Одружишся?
Я невиразно кивнув головою, хоч добре зрозумів, про що він запитує. Він, видно, був упевнений у цьому, а мені не хотілося його переконувати в протилежному. Старому я сподобався, він був напідпитку зараз і міг дуже образитися, коли б я щиро сказав йому, що я ніколи про це не думав і думати не хочу.
— Вона гарна, — замість відповіді ствердив Дубатовк і зітхнув, відводячи очі вбік.
— Хто? — запитав я.
— Моя підопічна.
Справа зайшла надто далеко, і більше крутити не можна було, вийшло б, що я скомпрометував дівчину.
— Я не думав про це, — сказав я. — А якби навіть і думав, так це справа не моя. Запитали б перш за все у неї.
— Уникаєш серйозної відповіді, — раптом в'їдливо процідив Ворона (я не чекав, що він може чути нашу тиху розмову). — Не хочеш просто і щиро сказати поважним людям, що ганяєш за грішми, за родовитою дружиною.
Я пополотнів. Намагаючись триматися спокійно, відповів:
— Я не маю наміру одружуватися. І взагалі вважаю, що розмова про дівчину в холостяцькій підпилій компанії не пасує справжньому мужчині. Помовчте, пане Ворона, не привертайте уваги п'яних до безвинної дівчини, не псуйте її репутації, і я, хоч це жахлива образа, дарую вам її.
— Хо! — сказав Ворона. — Він мені дарує. Цей кіт, цей хамло.