Лютий шаленів хуртовинами
- Автор: Ігнатьєв Олександр, Уланов Лев
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: В. Б. Рибка
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Лютий шаленів хуртовинами». Краткое содержание книги:
Капітан Ільїн, командир роти внутрішніх військ, з відділенням автоматників вранці прибув у село…»
— Ганка нічого не має знати, Христино.
— Чую. Не волай, розбудиш її.
Дівчина обережно підняла краєчок ковдри. З кімнати Ільїна доносилися голоси матері й незнайомця. Ганка напружено прислухалась.
— Погубиш ти нас, погубиш, — почула вона материн голос. — Чого ти прийшов, лихо моє? Чого?
— Помовч. Прийшов, бо треба. І ие журись — нічого не скоїться. Чи мо з москалями знюхалася?
— Не знюхалась. Мені жити треба, доню викохати.
— Ну й кохай, хто тобі не дає. Живи.
— Та хіба ж то життя? Спокою не маю, кожного дня…
— Досить. Я побуду в тебе кілька днів, а тоді піду. Але настане час, і ти згадаєш мене, Христино. Лікті кусатимеш, та буде пізно.
У кімнаті стихло. Потім чоловічий голос спитав:
— Ганка пам’ятає мене чи забула?
— Не знаю, Грицьку.
Ганка зіщулилася під ковдрою. У хаті був її батько — Грицько Бойко. Вона мало пам’ятала його. Наче у сні, згадувала, як він приходив п’яний, бив матір, а на неї дивився страшними очима. І все ж це був батько. Ганці захотілося подивитись на нього хоча б одним оком. Вона трохи не зіскочила з ліжка, та раптом згадала слова батька: «Ганка нічого не повинна знати». Це спинило дівчину. Знову прислухалась до розмови, стримуючи хвилювання. «Звідки прийшов батько? Чому він не хоче, щоб його бачили?» — схвильовано думала вона.
Почувся стук і скрипіння заржавілих завісів. Танка зрозуміла — в хаті підняли ляду погреба. Він був під ліжком, у кімнаті Ільїна. Там нічого не зберігали, і Ганка не знала, хто й навіщо його викопав.
— Тут не шукатимуть, — знову почувся батьків голос. — Кинь сюди ще один кожух та дай самогону. І пам’ятай, Христино, — голос став погрозливим, — я жартувати ие люблю. Одне моє ім’я багато про що говорить. Як почують «Чапка» — тремтять од жаху. Затям!
Ледь чутний злий шепіт батька здався Ганці оглушливим вибухом. Вона вп’ялася зубами в подушку, щоб не закричати. її батько — той самий Чапка, якого вона так ненавиділа, бандит і вбивця, що знищив і замордував десятки невинних людей. Так от чому він ховається, от чому він прийшов до них у хату. Думки палили мозок. У свідомості ніяк не вкладалося, що Чапка і її батько — одне і те ж. Нехай батько був п’яницею, відлюдком, але вона ніколи не могла думати, що він убивця.
Що ж робити? Багато страшних справ на його совісті, та все ж він… батько. Що робити? Промовчати? Тоді він зникне, і знову поллються людські сльози, горітимуть хати, гинутимуть закатовані люди.
З підземелля долинуло:
— Твій квартирант мене в лісі шукає, а кулю мою тут дістане.
Глухо грюкнула ляда. Все стихло. Так от що він задумав! Треба негайно повідомити. Але зараз не можна. Мати побачить, зрозуміє, чого вийшла дочка, і хтозна, що вона зробить. Тепер Ганка не вірила матері. Треба почекати до ранку, вдавши, що спиш… до ранку ніхто з хати не вийде.
Ганка почула важкі човгаючі кроки матері. Христина Іванівна увійшла, постояла біля ліжка дочки й заплакала тихо, потайки. Серце Ганки сповнилося жалем до матері, до себе, до їхнього такого невдалого життя. Нарешті, мати лягла. У хаті запанувала напружена тиша.
Ця весняна ніч була для Ганки найважчою в її житті. Вона й на хвилину не стулила повік. Дівчина то ладна була в ту ж мить бігти шукати Ільїиа, то знову вагалась. Рано-вранці вона тихо одяглася, намагаючись не розбудити матері. Але мати вже встала, бо, певне, теж не опала всю ніч.
— Ти куди, Ганко? — спитала.
— Недільник у нас, мамцю, у Рудне їдемо, — пошепки відповіла дочка. — Я ж казала вчора.
— Добре, їдь вже, їдь, доню.
Ледве стримуючись, щоб не побігти, Ганка вийшла на безлюдну вулицю. Легкий туман плив над річкою. За лісом червоніло сонце. Повітря було чисте й прозоре. Дівчина, не помічаючи цієї краси, звернула за ріг і побігла.
Вулиця вивела її до військового містечка. Вартовий перетнув дорогу.
— Мені капітана Ільїна, скорше, — задихаючись од хвилювання, сказала вона.
— А я не можу його замінити? — пожартував вартовий.
— Бандит там… — сердито прошепотіла вона.
Вартовий враз посерйознішав, викликав чергового. Незабаром почувся тупіт чобіт, ї група солдатів вийшла з-за рогу вулиці. Попереду йшов капітан Ільїн.
Ганка кинулася до нього. Андрій не дослухавши до кінця її схвильованої розповіді, зрозумів усе.
— Чапка в наших руках. Не випустити!
За чверть години садибу Бойка оточили. Андрій зайшов у хату сам, щоб не викликати підозри у хазайки і не дати їй змоги попередити чоловіка. Глянувши на підлогу у своїй кімнаті, капітан одразу пересвідчився, що Ганка сказала правду: ляду нещодавно відкривали.