Перспективи Української Революції
- Автор: Бандера Степан
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Видавнича фірма «Відродження»
- ISBN: 966-538-059-1
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Перспективи Української Революції». Краткое содержание книги:
Напруження в справі Берліну[41] висунуло на денне світло глибші течії і рушії, які впливають на формування публічної опінії і політики західніх держав. Центральне місце серед них займає питання війни. Його розглядають уже серйозніше, в аспекті закономірного розвитку невідхильного конфлікту між двома світами. В цьому питанні зударяються теж внутрішні протилежні настанови, які нутрують на Заході.
З одного боку значно скріпилася і виразно заманіфестувалася твердіша постава західніх держав проти плянів совєтської під'їзної аґресії. Рішення далі не поступатися й не здавати позицій на відтинку Берліну вже не обмежується дипломатією і правною сторінкою. Справа розглядається одверто в аспекті большевицьких однобічних насильних потягнень і відповідної мілітарної реакції Заходу. Можливість виникнення війни з таких конфліктів, заперечення думки про їх льокалізацію й осторога перед послідовним її переходом у велику атомову війну — поставлені на порядок дня авторитетними політичними заявами. Якщо західні держави твердо і непохитно стоятимуть на тих позиціях, які вони зайняли в справі Берліну, то це буде важливим кроком вперед на шляху протидії наступові московського імперіялізму.
А цей процес кристалізації в настанові Заходу має й другу свою сторінку. Не менше виразно виступають теж; дефетистичні тенденції, прояви повного капітулянтства перед больше-вицькою загрозою. При цьому не враховуємо вже тих елементів і течій, які, маючи якесь споріднення з комунізмом, не вважають большевизму найгіршим лихом, недобачають його загрози. Але є й такі, що розуміють добре, чим є большевизм і що він несе загроженим народам, проте не вагаються вперто виступати проти послідовної боротьби з його наступом, включно з мілітарними протидіями, їхнім головним мотивом є страх перед атомовою війною.
В публічних обговореннях питання війни приходять до голосу міркування, доведені до крайньої послідовности. Розглядається альтернативу: большевицьке невільництво, чи атомова війна? Одне або друге — як остаточний наслідок вибору одного з протилежних шляхів. Враховування такої скрайньої ситуації, що поза цією альтернативою не лишає іншого виходу, має показати остаточні наслідки двох протилежних настанов, які існують в політиці Заходу. Тобто — твердого курсу спротиву всякій большевицькій аґресії, не виключаючи й війни, та примирливої політики постійних поступок. Не йде одначе, про чисто теоретичні дискусії, про умовні ситуації й арґументи. Ці дискусії й арґументи мають служити актуальній, дійовій політиці і формувати її.
Альтернативу: «капітуляція перед большевизмом, чи атомова війна» висувають противники мілітарної оборони, щоб обґрунтувати й підкреслити її безвиглядність. Деякі з них не заперечують страшної небезпеки, яку готує большевицька Москва народам, загроженим її аґресією. Але свою поставу вони мотивують таким міркуванням: Коли б західні народи, зокрема європейські, навіть попали в большевицьку неволю, то всупереч найтяжчому лихоліттю, страшним спустошенням в духовному, економічному й суспільно-політичному житті, вони врятувати б принаймні свою фізично-біологічну субстанцію. Дальше життя мало б усе таки перспективи на поправу їхнього становища. Натомість атомова війна мусить принести фізичне, біологічне знищення народів і цивілізації. Незалежно від силової переваги однієї чи другої сторони, атомова війна принесла б обидвом незаліковане, а то й тотальне знищення, особливо в Европі. Отже війна атомова не дає жадної шанси.
Ось такі-то арґументи, подані тут в найзагальнішому обрисі, є основою різних дефетистичних і капітулянтських течій, які діють у політичному житті Заходу під гаслами протиатомової зброї і війни. Деякі дефетисти кажуть виразно, що війна проти такого ворога, який ладен воювати важкою атомовою зброєю, — неможлива і недопустима. Отже, в теперішньому становищі, можливість війни з СССР мусить бути цілком перекреслена. На випадок прямої большевицької воєнної загрози, чи аґресії, нема іншого виходу, як — капітулювати.
Такі настанови помітно демобілізують моральну, політичну й мілітарну здатність західніх держав з цілою рішучістю й послідовністю протиставитися большевицькому імперіялістичному наступові. Вони мають паралізуючий вплив на західню політику супроти Москви на всіх відтинках і в усіх її стадіях. З другого боку, це безмежно роззухвалює большевиків і заохочує їх до постійної аґресивности.
Речеві арґументи проти війни, сперті на розвиток воєнної техніки, повинні б мати таке саме значення для обидвох сторін. Тим часом бачимо, що большевики вправді широко послуговуються арґументами проти атомової війни у зовнішній політиці й пропаґанді, але самі ними не кермуються. А насправді становище СССР не є ані трохи краще, ніж західніх держав, коли йде про потенціял атомового озброєння та про вразливість на атомове атакування.
41
Справа Берліну виникла разом із падінням гітлерівської Німеччини в 1945 р. Як її територія, так і сам Берлін був поділений між чотирьох переможців: американців, англійців, французів і большевиків, хоч покищо ще затримав одностайність міського самоврядування і представництва. Згідно з постановами західніх альянтів, державна відбудова Німеччини повинна була проходити ступнево, протягом відповідного часу. Спершу дано дозвіл на творення німецьких політичних партій, а в 1946, частково і в 1947 рр., відбулися перші вибори по громадах, округах і країнах. Коли ж альянти не могли зговоритися з Москвою щодо дальшої спільної політики в справі Німеччини, вони вирішили творити окрему німецьку державу з осідком у Бонні. 7-го червня 1948 р. в Лондоні відбулася конференція західніх союзників, на якій вирішено покликати до життя західньонімецьку конституанту з завданнями створити «федеративну форму уряду з відповідно пристосованим центральним управлінням». В дальшому розвитку подій альянти провели в контрольованій ними частині Німеччини грошеву реформу й це привело до ще більшого напруження взаємин між Заходом і Москвою: большевики проголосили бльокаду Берліну, не допускаючи до нього альянтів сухопутніми шляхами, англійці й американці відповіли створенням «повітряного мосту» і протягом одного року постачали берлінцям літаками продукти, товари, харчі тощо. Большевики відтягнули з чотиричленної альянтської комендантури в Берліні своїх представників, а незабаром комуністи заатакували демонстрацією берлінський міський парлямент, який мав осідок у східній частині міста. 30-го листопада 1948 р. большевики створили в підсовєтській частині міста власне міське управління; у західній відбулися в той час вибори до міської ради, але їх совєти збойкотували й проголосили недійсними. У травні 1949 р. большевики припинили бльокаду Берліну, а альянти протибльокаду підсовєтської зони Німеччини. З того часу Берлін остаточно поділився на дві частини: східню під московсько-большевицькими впливами, й західню, яка має права однієї із західньонімецьких союзних країн. Справа Берліну виринає постійно і спричинює зудари між західніми альянтами та Бонном з одного боку, і з Москвою, з другого. В 1959 р. вона знову загострилася і загрожувала навіть можливістю світової війни.