Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0154-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.». Краткое содержание книги:
Детально розглянуто усі 11 розділів коментованого Кодексу, особливу увагу приділено аналізу положень, присвячених позовному і наказному провадженням, а також новелам апеляційного і касаційного перегляду судових рішень та підставам і порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України, виходячи з нової системи судоустрою України. Додаються тексти і витяги з текстів нормативно-правових актів з питань організації цивільного судочинства, а також рішення Конституційного Суду і постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких узагальнено практику застосування судами окремих норм цивільного процесуального законодавства.
Мета коментаря - дати чітке системне уявлення про цивільний процес як врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється в установленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання та учасників процесу з їх реалізації.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, адвокатів, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями організації і провадження судами справ в порядку цивільного розгляду.
Стаття 216. Рішення суду на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів
1. Суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов’язок чи право стягнення є солідарним.
1. Коментована стаття передбачає додаткові вимоги до рішень суду у справах, в яких беруть участь кілька позивачів або кілька відповідачів. В рішенні суду зазначається, в якій частині рішення стосується кожного з них (наприклад, яку суму слід стягнути з кожного із відповідачів або на користь кожного із позивачів), або зазначити, що обов’язок чи право стягнення є солідарним.
У разі якщо рішення не відповідає цим вимогам, воно може бути доповнене шляхом постановлення додаткового рішення.
Стаття 217. Визначення порядку і строку виконання рішення суду, забезпечення його виконання
1. Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
1. Суд, який ухвалив рішення, одночасно із ухваленням рішення може (тобто має право) вжити заходів, що стосуються його виконання, а саме: 1) визначити порядок його виконання, 2) надати відстрочку, 3) розстрочити виконання, 4) вжити заходів для забезпечення його виконання.
2. Визначення порядку виконання рішення — це встановлення у судовому рішенні конкретних заходів та дій, які слід вчинити державному виконавцеві у разі, якщо рішення не буде виконано добровільно.
Порядок виконання включає в себе визначення заходів виконання, строку вчинення дій або утримання від них, покладення обов’язку вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Наприклад, вирішуючи спір про поділ земельної ділянки, суд вправі зобов’язати позивача не чинити перешкод у зборі врожаю з тієї частини спірної ділянки, яка присуджена позивачу, але була засіяна відповідачем.
У разі задоволення позову про виділ частки у спільному майні, суд може зобов’язати державного виконавця продати спірне майно і поділити гроші пропорційно до належних сторонам часток у разі відсутності у відповідача грошей для компенсації вартості частки.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на майно боржника;
2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;
3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні;
4) інші заходи, передбачені рішенням.
Таким чином, перелік заходів примусового виконання, які може застосувати суд, є невичерпним.
3. Відстрочка виконання рішення — це перенесення його виконання на більш пізній час у зв’язку з існуванням обставин, за наявності яких вчасне виконання завдає шкоди правам або інтересам боржника або інших осіб. Відстрочка виконання — це пільга для того, хто повинен виконати рішення.
Підставами для відстрочення виконання може бути стан здоров’я боржника, тимчасове скрутне матеріальне становище, перебування на утриманні непрацездатних осіб та інші поважні причини, які утруднюють вчасне виконання рішення суду.
4. Розстрочення виконання рішення — це виконання рішення частинами у визначені судом строки. На відміну від відстрочення виконання, розстрочення передбачає поступове часткове виконання. Частини і строки виконання можуть бути нерівними.
5. Вжиття заходів забезпечення виконання рішення — це вжиття судом заходів, які спрямовані на забезпечення повного та реального виконання ухваленого рішення суду.
Відчувається їх певна подібність до заходів забезпечення позову. Однак на відміну від заходів забезпечення позову, заходи забезпечення виконання рішення запроваджуються рішенням суду, а не ухвалою. Це значно зменшує їх ефективність, оскільки ці заходи можуть реально застосовуватися лише з набранням рішенням суду законної сили. Тому у разі необхідності вжиття термінових заходів забезпечувального характеру, зацікавленій особі доцільно звертатися до суду з заявою про забезпечення позову. Суд вправі вирішити це питання своєю ухвалою окремо від рішення суду.