Маленька Відьма та Кір
- Автор: Надемлінський Олексій
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-429-5
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Маленька Відьма та Кір». Краткое содержание книги:
Марина обирає перше, але навчання несподівано перетворюється на захопливу та небезпечну пригоду, яку дівчинці доведеться пережити зі своїми вчителями та друзями — котячим волхвом Кіром, Домовиком, Коловершею та різними хухликами й китоврасами.
Так, джин зовсім не був красенем і чепуруном. Але відсутність бодай натяку на привабливість компенсувалася розмірами: на зріст джин був не менше двох з гаком метрів. Такий велетень був мрією кожного баскетбольного тренера. А мускулатура…
«Такий якщо зацідить у вухо, то голова й без чаклування відвалиться», — з побоюванням подумав Славко.
Джин кілька разів кліпнув очима, відганяючи тисячолітній сон, і вже іншим поглядом подивився на Славка.
— Які будуть накази, хазяїне? — догідливо запитав він.
Хлопець замислився.
— Можеш зробити так, щоб на цій книзі з’явилася назва? — запитав він і показав батьків дарунок.
Джин низько схилився перед Славком:
— Не гнівайся, хазяїне, але тут я безсилий. Це особлива книга. Вона сама собі обирає господаря, тож назва їй не потрібна.
«Тоді навіщо ти мені здався? — подумав Славко. — Того й гляди, стелю головою проб’єш…»
— Можеш бути вільним, — уголос сказав він.
— Хазяїне, я недочув? — не повірив джин. — Ти сказав, що я можу бути вільним?
— Так, — відказав Славко. — Можеш.
Джин гупнув головою об підлогу.
— Дякую тобі, хазяїне! — вигукнув він.
Джин відштовхнувся ногами від підлоги і злетів угору, розчинившись під стелею.
Хлопця обдало потоком гарячого повітря. Від цього заворушилися сторінки дивної книги. Славко втупився в неї настороженим поглядом. Що ж це за диво-книга така, що заклинання із неї спрацьовують, бодай і через раз? Звідкіля вона взялася, яка її назва?
Відповіді не було.
Невідомо, скільки Славко простояв над книгою — час ніби зупинився для нього. Раптом за спиною хлопця знову пролунав гучний бас:
— Чи дозволить мені хазяїн вручити йому маленький подарунок на пам’ять?
— Давай, — згодився Славко.
Джин простягнув якусь річ, що заледве нагадувала товсту лаковану ляльку. Тільки розписана вона була не квіточками й півниками, а якимись страшними потворами.
— Що це? — запитав Славко.
— Скринька Верліоки, — відказав джин. — Якщо хазяїна хто образить, варто йому відкрити скриньку і взяти одну з ляльок. Усього їх тринадцять.
І джин непомітно розчинився в повітрі.
«Гаразд, при нагоді перевіримо», — подумав Славко і сховав скриньку з рукописною книгою в шухляду комп’ютерного столу.
Тоді клацнув клавішею на комп’ютері й забув про все. З’єднання з Інтернетом відновилося.
Кілька днів минуло спокійно.
Потім… потім одного дня за вікном на деревах ні з того ні з сього здійняли вереск горобці. Славко саме готувався до річної контрольної, і цей ґвалт його дратував.
— Я ж вас… — проказав він і дістав з шафи свою пневматичну гвинтівку. Після першого пострілу горобці розлетілися. Славко хотів вистрелити ще раз їм навздогін, проте за спиною почувся знайомий бас:
— Слабка зброя у мого хазяїна…
— Чого тобі? — невдоволено запитав хлопець, перезаряджаючи гвинтівку.
— Не варто найбільшому з магів опускатися до війни з дрібними тваринами.
Джин клацнув пальцями, і все — горобці в саду попадали на землю.
— Дякую, — сказав невдоволений Славко. Адже він збирався лише відлякати горобців, а не вбивати їх. Бо тоді може статися так, як у Китаї. Там якось вибили всіх горобців, бо вони нищили посіви. А тоді мусили за валюту закуповувати їх за кордоном, бо без них розплодилося безліч шкідників, які переводили все насіння ще в землі.
— Тобі щось потрібно? — запитав Славко джина.
— Я приніс моєму хазяїнові зброю, — відказав той. — Гадаю, вона йому підійде.
І джин шанобливо поклав перед Славком три мечі.
Усіх хлопців цікавлять ножички. Особливо великі. І Славко не був винятком. Він підняв один меч і спробував витягти його з піхов…
— Обережніше, хазяїне! — попередив його джин. — Цей меч має одну особливість: він не може повернутися в піхви доти, доки не вб’є або не скалічить когось. Адже його викували карлики.
Славко вирішив не ризикувати. Він узяв інший меч:
— А цей? — запитав у джина.
— А цей можна.
Славко витяг його з піхов. Сталь клинка притягувала погляд своїм таємничим зблиском. На мить хлопця охопив дикий захват, проте він тут же отямився.
«На жаль, батьки не зрозуміють, якщо в моїй кімнаті висітимуть три гостренні бойові мечі, — подумав він. — Почнуться розпитування, мама проситиме, аби я викинув їх геть, бо можу порізатися…»