Буфонада, або Більше не самотні
- Автор: Воннегут Курт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Вавилонська бібліотека
- ISBN: 978-966-97482-4-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Буфонада, або Більше не самотні». Краткое содержание книги:
Роман поєднує в собі ориґінальний задум і блискучий авторський стиль. Автобіографічні спогади перевтілюються у карколомні пасажі фантазії, а парадоксальні ситуації та ґротескові персонажі описані з душевним теплом і ніжністю. «Буфонада, або Більше не самотні» сповнений м’якого гумору і тонкої іронії.
Напівпритомний, я ледь виліз з-під уламків поштового ґанку, коли все скінчилося. Я підібрав свою кореспонденцію.
Будвайзер була мертва. Вона намагалася встояти. її нутрощі вивалилися.
Напевне, мене контузило. Люди в селищі волали про допомогу, а я був єдиний лікар. Але я просто пішов геть.
Пригадую, як я блукав під родинними яблунями.
Пригадую, що я зупинився біля родинного цвинтаря і похмуро розпечатав конверт від фармацевтичної компанії Елі Ліллі. У конверті лежала з дюжина зразків піґулок, які кольором і розміром нагадували сочевицю.
Супроводжувальні матеріали, які я дуже уважно прочитав, пояснювали, що торгова назва цих піґулок — трибензоманераміл. «Манера», вжита як частина назви, стосується гарних манер, соціально прийнятної поведінки.
Ці піґулки призначалися для лікування соціально неприйнятних симптомів хвороби Туретта: люди, які від неї потерпали, мимоволі казали непристойності і робили образливі жести, незалежно від того, де перебували.
У своєму стані дезорієнтації я вирішив, що мені потрібно негайно прийняти дві піґулки, що я і зробив.
Минуло дві хвилини, і все моє єство переповнилося таким задоволенням і впевненістю, яких я доти ніколи не відчував.
Так розпочалася залежність, якій судилося тривати майже тридцять років.
Гей-го.
Просто диво, що в моїй лікарні ніхто не загинув. Ліжка і каталки з дітьми, що важили дещо більше, поламалися. Одна медсестра провалилася в люк, який колись ховався під Елізиним ліжком. Вона зламала обидві ноги.
Мати, дякувати Богові, проспала весь цей час.
Коли вона прокинулась, я стояв біля підніжжя її ліжка. Вона знову розповіла мені, як ненавидить усе штучне.
— Знаю, мамо, — сказав я. — Повністю з тобою згоден. Назад до Природи!
Я й досі не знаю, чи був отой ґравітаційний струс справою Природи, чи то був черговий експеримент китайців.
Тоді я думав, що існує зв’язок між струсом і тим, що Фу Манджу сфотографував наш з Елізою начерк про силу тяжіння.
Так, геть одурманений трибензоманерамілом, я виніс усі наші папери з мавзолею.
Начерк про силу тяжіння виявився для мене незрозумілим. Напевне, ми з Елізою ставали в тисячу разів мудріші, коли притулялися головами, ніж коли між нами пролягали милі й милі.
Наш утопічний план реорганізувати Америку в тисячі штучних родинних кланів був натомість цілком ясний. Між іншим, Фу Манджу вважав його безглуздим.
— Оце і справді дитяча вигадка, — сказав тоді він.
А мені цей план видався захопливим. Там говорилося, що немає нічого нового у штучних родинних кланах в Америці. Лікарі вважають себе спорідненими з іншими лікарями, правники — з правниками, письменники — з письменниками, політики — з політиками, і все таке решта.
Проте ми з Елізою гадали, що то хибна форма родинних кланів. З них вилучалися діти і старі люди, хатні господарки і невдахи всякого роду. І ще одне: їхні інтереси були зазвичай такі вузькоспеціалізовані, що виглядали мало не божевільними для непосвячених.
— Ідеальний родинний клан, — писали ми з Елізою у ті давноминулі роки, — повинен включати всі різновиди американців пропорційно до їхньої чисельності. Створення десяти тисяч таких кланів забезпечило б Америці десять тисяч, сказати б, парламентів, які б щиросердно й фахово обговорювали те, що тепер пристрасно обговорює лише купка лицемірів, а саме — добробут усього людства.
Моє читання перервала старша медсестра, яка ввійшла повідомити, що наші перелякані юні пацієнти нарешті позасинали.
Я подякував їй за цю благу вість. А потім незчувся, як попросив її, ніби між іншим: «До речі — напишіть, будь ласка, до компанії Елі Ліллі в Індіанаполісі, щоб вони вислали дві тисячі доз їхніх нових ліків під назвою трибензоманераміл».
Гей-го.
Розділ 33
Мати померла за два тижні після цих подій.
Сила тяжіння не турбувала нас ще двадцять років.
А час летів. Час обернувся в якогось ефемерного птаха — став розпливчастим через чимраз більші дози трибензоманерамілу.
В якісь проміжки часу я закрив свою клініку, повністю зрікся медицини і мене обрали сенатором Сполучених Штатів від Вермонту.
А час летів.
Одного дня з’ясувалося, що я балотуюся на посаду президента країни. Камердинер причепив до лацкана мого фрака значок кампанії. На ньому було гасло, яке забезпечило мені перемогу на виборах:
Я лише раз з’явився тут, у Нью-Йорку, під час президентської кампанії. Я виступив із промовою зі сходів Публічної бібліотеки на розі Сорок сьомої вулиці і П’ятої авеню. Острів Мангет-тен на той час був сонним морським курортом. Місто так і не оговталося від того першого ґравітаційного струсу, який повиривав ліфти в його будівлях, затопив його тунелі, поламав усі його мости, крім одного — Бруклінського.