В пошуках Аляски

Отак ми лежали у високій траві поміж футбольним полем і гаєм, передавали одне одному пляшку і зводили голови, щоб зробити ковток цього бридкого вина. Згідно з переліком, Аляска принесла роман Курта Воннегута «Колиска для кицьки» і почала читати мені вголос, її тихий голос зливався з кумканням жаб і сюркотанням коників, що тихо стрибали навколо нас. Я слухав не так слова, як мелодію її голосу. Відразу збагнув, що вона це раніше вже багато разів читала: її голос звучав упевнено, вона не робила помилок, чути було, що вона усміхається, і навіть подумалося, що я полюбив би романи, якби мені завжди читала їх Аляска Янг. За часину вона відклала книжку; я відчував тепло, а не сп’яніння, поміж нами лежала пляшка — я грудьми торкався пляшки, вона грудьми торкалася пляшки, але ми не торкалися одне одного, а потім Аляска поклала руку мені на ногу.

Долоня лягла трохи вище коліна, м’яко торкаючись моїх джинсів, вказівний палець лінькувато й повільно окреслював кола на моєму стегні, скрадаючись на внутрішній бік стегна, поміж нами був лише один шар одягу, і Боже, як я її жадав! Лежачи у високій нерухомій траві під п’яним від зірок небом, слухаючи Алясчине ледве чутне ритмічне дихання і галасливу безмовність жаб і коників, віддалений шум автомобілів, що мчали трасою 1-65, я подумав, що, можливо, це найкраща мить для Трьох Коротких Слів. І, дивлячись у зоряне небо, я взяв себе в руки, щоб їх вимовити, переконав себе, що Аляска почуває те ж саме, що її пальці, які так жваво пурхають по моїй нозі, більш ніж грайливі, й до біса Лару, до біса Джейка, бо так, Аляско Янг, так, я тебе кохаю, а все інше вже нічого не важить, і я вже розтулив рота, та щойно збирався видихнути ці слова, вона сказала:

— Це і не життя, і не смерть, цей лабіринт.

— Е-е-е... о’кей. А що ж?

— Страждання,— мовила вона.— Коли сам чиниш лихо і коли лихо чинять щодо тебе. Ось у чому проблема. Болівар казав про біль, а не про життя чи смерть. Як вибратися з лабіринту страждань?

— У чому справа? — запитав я. І відчув, що її рука зникла з моєї ноги.

— Ні в чому. Просто завжди є страждання, Пампушечку. Або домашня робота, або малярія, або наявність хлопця, який живе дуже далеко, а тут поруч лежить гарненький хлопчик. Страждання універсальне. І це питання турбує і буддистів, і християн, і мусульман.

Я обернувся до неї.

— То, може, уроки доктора Гайда не такі вже й безглузді.

Отак ми обоє лежали на боці, й Аляска посміхнулася, ми майже торкалися носами, я незмигно дивився їй в очі, вона розчервонілася від вина, і я знову розтулив рота, але вже не для того, щоб заговорити, а вона простягнула руку, приклала пальця до моїх вуст і мовила:

— Ш-ш-ш... Ш-ш-ш... Не псуй цю мить.