Готується вбивство

ЗАМIСТЬ ЕПIЛОГУ

Нi тiєї ночi, нi на завтра Лiда Антонiвна не повернулася нi додому, нi на роботу. Два днi шукали її у Ворсклi - найiнтимнiша таємниця її була розкрита, думали - втопилася. Не знайшли.

Петра Пiдпригорщука судили за замах на вбивство, але, враховуючи, що був у станi афекту i те, що на його руках залишалися малi дiти, волi не позбавили. Вiн став ще дужче пити, тримався день-два тiльки тодi, коли Вiрунька i Мишко цiлували його i, плачучи, просили бiльше не пити. Але потiм ще дужче запивав. Зрештою дiтей забрали до себе Оля i Василь.

Лiдинi речi Петро берiг, мовби сподiвався на її повернення. Iнодi годинами сидiв над Ворсклою, на тому самому мiсцi, де востаннє бачив дружину, i не знати про що думав, вдивляючись у заворсклянську далечiнь.

З бригадирiв його звiльнили, i вiн тепер рiдко ходив на роботу; несподiвано здружився iз старим Ковтуном, "iталiянцем", який розповiдав, що i в Калабрiї жiнки вертихвiстки, чоловiки у них тiльки для годиться або щоб грошi давали, а кожна має ще й коханця.

Василь Пiдпригорщук як мiг намагався пiклуватися про брата, та той чимдалi усе дужче сторонився його, мовби Василь у чомусь завинив перед ним. А той, без вини винуватий, наче тiльки самим своїм iснуванням прогрiшив, накликав бiду, теж почувався перед молодшим братом нiяково i не наполягав на зближеннi...

А так у Виселках усе було по-старому: люди жили, працювали, вирощували хлiб, картоплю, соняхи i буряки, кожен iз своїми турботами, радощами i бiдами, дiвчата i хлопцi любилися, грали весiлля, народжували дiтей, росла висока трава на схилi, де стояла хата Пiдпригорщукiв, а пiд ним мирно несла свої тихi води тисячолiтня Ворскла, нiби й не на її берегах спалахнули незмiряної сили пристрастi людського духу...