Серце Всесвіту
- Автор: Бердник Александр Павлович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Серце Всесвіту». Краткое содержание книги:
Стрілка хронометра, сигнали приладів на пульті сповістили мені: пора гальмувати! Знову загули двигуни, тепер вже сповільнюючи політ ракети…
Локатори знайшли в просторі мініатюрну планетку. На екранах з’явилася світла цятка. Пройшовши крізь електронний інвертор, зображення збільшилось, набуло чіткіших обрисів. Запрацювала портативна лічильна машина, узгоджуючи теоретичні розрахунки кривої польоту з даними приладів Відхилення не було. Незабаром ракета наблизилася до небесного каменя, тихенько приліпилася до скелястої поверхні.
Я кілька хвилин лежав у кріслі, заплющивши очі. Слухав плин крові в своєму тілі, схвильований ритм свідомості. Чи був я задоволений, щасливий тим, що перший з людей Землі так далеко вирвався в Космос, відчув недосяжне для безлічі минулих поколінь?
Ні! Це була гордість за велику дорогу людства, тривога Розуму, що заглянув у прірву таємниці. І ще одне… турбота… Звичайна людська турбота про долю тих, хто на Землі з острахом чекає падіння астероїда.
Я отямився. Перевірив сигнали всіх вузлів корабля Апарати працювали нормально. Ввімкнув передавач. Через півхвилини почулися позивні — відповідь радіостанції Комітету Космонавтики. Я з насолодою слухав голос Любавіна:
— Ми чуємо твої сигнали, Михайле. Ждемо повідомлень.
— Корабель біля астероїда, — відповів я. — Все гаразд.
— Як здоров’я? Ти добре себе почуваєш?
— Дивовижний стан. Але про це потім… Зараз хочу вийти і почати буріння…
— Бажаємо успіху. Чекаємо. Будь обережним…
Я закінчив передачу, вимкнув станцію. Перевіривши скафандр, вийшов з каюти в тісний кільцевий коридор, що тягнувся навколо реактора. Захопивши вібратор, рушив до шлюзів.
Космос охопив мене такими величними обіймами іскристого безмежжя, що я довго стояв біля ракети непорушно — приголомшений, заворожений. Словами не можна описати того враження. Сказати про красу зоряних вогнів, про безмежність Космосу — це повторювати банальні описи, відомі вже сотні років. Товаришу, що читаєш ці рядки, якщо ти молодий, незабаром сам відчуєш те, про що я кажу, бо космічна ера відкривається для всіх. А якщо ти літня людина, спробуй знайти схожі емоції в глибині власної душі.
Я вийшов на скелястий майданчик, перед тим прив’язавшись до ракети. Обережно, щоб не одірватись від астероїда, рушив вздовж майданчика. Намітив кілька місць для отворів. Трохи далі я помітив досить глибокі щілини. Два заряди я вирішив закласти в них.
Повернувшись до ракети, я ввімкнув шнур вібратора в електромережу корабля. Підготував заряди. Потім протягнув шнур до наміченого місця. Скеля легко піддавалась. Вона безшумно спресовувалась під дією невидимої вібрації прилада. Три отвори я приготував за півгодини.
Затамувавши подих, я виніс з ракети перший балон з водневим зарядом. Я знав, що він не може вибухнути без спеціальної команди по радіо, а все-таки не міг стримати нервової дрожі в ногах. Уява малювала яскраву картину руйнування, яку я недавно бачив у фільмі. Вогняний пекельний вихор котився по планеті, на десятки кілометрів навколо змітаючи дерева, будівлі, людей. Яке щастя, що людство відмовилося від диявольської могутності ядерної зброї, вирішуючи суперечності, що ще розділяють народи, мирним шляхом. Ось тільки для такої справи, для рятунку планети можна і треба вживати страхітливу силу ядра…
Не відпочиваючи, я заклав усі п’ять зарядів Встановив біля них спеціальні приймачі з антенами. Ці апарати мали спіймати сигнали з корабля і ввімкнути детонатор водневих зарядів.
Закінчивши роботу, я зітхнув з полегшенням. Тепер можна летіти назад. Якщо я щасливо повернусь… саме якщо… бо хіба можна гарантувати успіх на новій, невідомій дорозі?.. то одразу ж стартую на Марс. На дивну, стареньку, хвилюючу планету. Я побачу не мертвий світ, як оцей небесний камінь, а крашу великих таємниць, тривожних загадок. Я зблизька погляну на гігантські штучні споруди супутників Марса і, може, привезу людям Землі розгадку його древньої цивілізації…
Я змотав шнур, заховав вібратор. Подумавши, вирішив зібрати на астероїді зразки порід.
Взявши портативний відбійний молоток, я минув майданчик, зупинився біля скелі. Сонце яскраво освітлювало гранітні урвища, і я розглядав їх, щоб вибрати щось цікаве.
В кількох місцях я вирубив химерні сплетіння розмаїтих кристалів, заховав в сумку. Розглядаючи цікаві скупчення порід, я піднявся на скелю, заглянув на другий бік астероїда. Там в густій тіні не видно було нічого. Та зненацька, при різкому повороті мені в очі різонуло сліпуче сяйво. Я зажмурився, затулив очі. Придивившись, помітив блискучу, шліфовану поверхню якогось утвору.