Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Серия: Офіцерський корпус Армії УНР #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-041-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2». Краткое содержание книги:
Фахівців для управління великими артилерійськими з’єднаннями готувала Михайлівська артилерійська академія, професійних військових інженерів — Миколаївська інженерна академія, військових юристів — Олександрійська військово-юридична академія, інтендантів — Інтендантська академія. Усі академії розміщувалися у Санкт-Петербурзі.
Комплектування армійських частин офіцерами, на відміну від поповнення солдатами, відбувалося за принципом розташування. З 11 військових училищ, які існували напередодні Першої світової війни, офіцерів для всіх військових округ традиційно випускали тільки Павлівське та Олександрівське. Інші готували військових переважно для тих округ, у яких вони розмістилися (Київське — для Київської, Одеське — для Одеської тощо), і лише частину випускників давали до віддалених округ. Кожного року до училищ надсилали список вакансій, а випускники обирали їх за чергою, залежно від успішності в навчанні. Відповідно, відмінникам діставалися найкращі посади — служба в артилерії, інженерних військах, столицях, великих губернських містах або, за бажанням, місця на батьківщині. Інші діставали вакансії у полках, розміщених у глухих провінційних містечках. Кавалерійські, артилерійські та інженерне училища готували офіцерів тільки для своїх родів військ — незалежно від їх місця розташування. У козацьких училищах навчалася майже винятково молодь із козаків. Випускники козацьких училищ майже завжди випускалася до полків своїх козацьких військ: Донського, Кубанського, Терського, Сибірського, Оренбурзького, Уральського, Астраханського, Семирічинсько-го, Уссурійського, Амурського, Забайкальського. Юнаки з інших соціальних станів були у козацьких училищах рідкісним явищем.
Серед російських військових педагогів значний відсоток становили українці. Приміром, найкращим начальником Віленського військового училища вважався генерал-майор Борис Вікторович Адамович — представник козацько-дворянської родини з Полтавської губернії. Михайлівською артилерійською академією тривалий час керував українець генерал-лейтенант Василь Тимофійович Чернявський, організатором та незмінним начальником Офіцерської повітроплавної школи був великий подвижник повітроплавання, генерал-майор Олександр Матвійович Кованько, начальником Офіцерської кавалерійської школи — представник старовинної української козацької родини генерал-майор Василь Олександрович Химець. Варто згадати також генерала Миколу Опанасовича Медзвецького, який протягом 1911–1917 рр. керував Військово-топографічним училищем, а потім служив в Армії Української Народної Республіки. Цей список можна продовжувати.
Полковник 44-го піхотного Камчатського полку Олександр Поліновський: у час дозвілля — в українському народному одязі, на службі — у мундирі (фото з приватної колекції)
До 1914 р. в Україні розташовувалося 4 кадетські корпуси (у Києві, Одесі, Полтаві та Сумах), 3 військові (Київ, Чугуїв, Одеса), 1 кавалерійське (в Єлисаветграді) та 1 артилерійське (в Одесі) училища. Володимирський Київський та Одеський кадетські корпуси були значною мірою денаціоналізовані: у першому навчалися діти офіцерів і дворянства Волинської, Подільської та Київської губерній, у другому — переважно діти офіцерів Одеської військової округи. Незважаючи на те, що у викладацькому складі Київського корпусу працювало чимало українських національних діячів (зокрема, викладач російської мови, український філолог та національний діяч Павло Житецький, стройовий офіцер, член українського клубу «Родина» полковник Петро Сварика, один із засновників Старої Громади лікар Мартирій Галин), це не поліпшувало ситуації. Корпус, так само, як і Одеський, у більшості випускав цілком проросійськи налаштованих юнаків (хоч значний їх відсоток був українського походження). Те саме можна сказати і про Сумський кадетській корпус, створений не тільки для дворян, але й для дітей купецького стану, де, щоправда, вчилося багато юнаків — вихідців з російських губерній.