Українські народні казки
- Автор:
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5301010204
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Українські народні казки». Краткое содержание книги:
Для молодшого і середнього шкільного віку.
Тут побратим бере його за руки, веде до хати, садить до столу, подають йому їсти й пити. Козак Мамарига дістає торбинку-волосянку та й дає йому.
— Ні,— побратим каже, — не візьму я в тебе торбинку, нехай вона твоя буде. Мені ж отой твій мідний гріш щастя приніс, я тепер забагатів і живу в повному достатку.
Погостював козак Мамарига в свого побратима днів зо три, а тоді попрощався з ним і далі поїхав — тих двох шукати.
Чи довго, чи хутко, а приїздить він до ще багатшого двору. Виходить господар, — а то другий побратим, що колись торбинку-дротянку знайшов та від пана втік! Ну, й цей козака Мамаригу з пошаною зустрів, а від торбинки-дротянки відмовився:
— Я, — каже, — з твого мідного гроша тоді забагатів і живу тепер у повному достатку. Нехай торбинка твоя буде.
Погостював козак Мамарига і в цього, поїхав третього шукати. їздив, їздив по світу та й приїхав до багатого двору, ще багатшого за ті двори. Вийшов назустріч господар — а то третій побратим! Прийняв і він козака Мамаригу з пошаною, а від чобіт відмовився.
— В мене, — каже, — від твого мідного гроша достаток пішов, то мені тепер ті чоботи непотрібні — нащо мені поверх води ходити? А тобі вони, може, в пригоді стануть.
Попрощався козак Мамарига і з цим побратимом та й поїхав собі далі по світу мандрувати, щастя-долі шукати. їздить та й їздить, поки втомиться, а тоді спиниться десь при дорозі і торбинку дротяну дістає:
— Торбиночко-дротяночко, став мені шатро!
Виходять тут з торбинки слуги, вмить шатро поставлять, а самі знов у торбинку сховаються. Козак Мамарига тоді торбинку-волосянку розшморгує:
— Торбочко-волосяночко, дай мені їсти й пити!
Враз де не візьметься стіл, на столі наїдки, напитки різні,— їж, пий донесхочу. А тоді тільки скаже:
— Торбочко, уберись!
Все й прибереться знову в торбу, як і не було.
Отак мандрував козак Мамарига та, мандруючи, й приїхав у чужу землю. І почув тут від людей, що є в цій землі король, а в короля проти палацу стоїть столітній дуб, а під тим дубом лежить скарб незліченний. І оголосив король: хто того дуба зрубає, коріння викорчує і скарб дістане, то він тому півкоролівства відпише і дочку свою заміж оддасть. Та тільки хто не брався — ніхто не може того дуба зрубати.
Почув про те козак Мамарига й каже:
— Що ж, спробуємо зрубати!
Поїхав він до королівського палацу та й оповістився, що приїхав, мовляв, дуба рубати. Вийшов до нього король.
— Хто такий? — питає.
— Я, — каже, — козак Мамарига, можу тобі скарб з-під дуба дістати.
— Ну, — король каже, — як дуба зрубаєш і скарб дістанеш, то я тобі півкоролівства відпишу і дочку мою, королівну, за тебе віддам. Та як не зробиш за ніч — твоя голова з пліч!
От настала ніч, козак Мамарига пішов до того дуба, розшморгнув торбинку-дротянку:
— Торбиночко-дротяночко, зрубай дуба, коріння викорчуй, скарб дістань!
Тут вийшли з торбинки слуги, взялися до роботи. А козак Мамарига ліг собі осторонь і спочиває. Ще й півночі не пройшло, а вже дуб зрубаний, коріння викорчуване і скарб витягнений. А слуги знов у торбинці поховалися.
Королю не спиться, не терпиться. Встав удосвіта, вийшов на ганок та так і оторопів: нема в дворі дуба — вже зрубаний, а там, де він стояв, — тільки яма глибока, і стоять край тої ями великі скрині ковані, а в них золото, самоцвіти — скарб незліченний.
Прокидається тут козак Мамарига, підходить до ганку.
— Ось, — каже, — давно вже все зроблено!
— Справді, зроблено, — каже король. — Бери тепер за себе мою дочку!
А королівна вередуе, не хоче:
— Чого це я маю за простого козака йти?
— Нічого не вдієш, — каже король, — треба йти.
Взялися тут весілля гуляти. Вже й відгуляли. Відписує король козакові Мамаризі півкоролівства. А козак Мамарига каже:
— Що мені півкоролівства?! У вас королівство мале, відпишіть мені все, а половини я не хочу!
— Не хочеш, то твоя воля, — каже король, — а тільки другої половини я не дам!
Виводить тоді козак Мамарига із конюшні свого коня Гивера, бере жінку за руку.
— Бувайте здорові,— каже. — Коли не хочете відписувати усього королівства, так я поїду з жінкою в іншу землю.
Сідає на коня і жінку саджає.
— Як тебе нести? — питає кінь Гивер.
— Неси поверх дерева!
Поніс кінь Гивер, тільки курява звилася. Несе добу, несе другу, заніс аж до Чорного моря. Помчав понад Чорним морем — вже й землі ніде навколо не видно, скрізь тільки хвилі ходять. Коли ось — камінь серед моря. Спустилися вони на той камінь відпочити. Козак Мамарига здіймає з плеча торбу-волосянку.