Ловець орлів

Келемана заплакала, не промовивши ні слова, за неї відповіла Чоромана:

— Вампіне, мій майбутній муже! Ми дізналися, що Огота з друзями обійшов усіх членів Патуабу і схилив на свій бік блазнів, висунувши проти тебе нове звинувачення. Він стверджує, що ти знаєш якесь заклинання, і тому вчора навахи пішли цілі й здорові, тева не могли їх ні вбити, ні поранити.

— Насітімо, багато хто вірить цьому або вдає, що вірить, — схлипуючи, озвалась Келемана. — Я знаю, що через чотири дні… так, залишилося всього чотири дні! — Патуабу засудить наших синів. Що нам робити? Як їх урятувати?

— Насітімо, я знаю, що треба робити! — вигукнула Чоромана. — Вони повинні піти звідси до того, як Патуабу винесе ухвалу. Вони мають піти до свого народу і ніколи не вертатися в Поквоге. А я піду з ними! Я зламаю клятву, що її дала дідові, я стану дружиною Вампіна і буду з ним скрізь, куди б він не пішов.

— Ні, ні! — голосно заперечив Насітіма.

Відсунувши миску з юшкою, він зірвався на ноги й заходив по кімнаті.

— Вони не підуть звідси, а ти не зламаєш клятви! Хіба я не член Патуабу? Оговаса, Поаню, Касик Літа — вірні наші друзі. Ми переконаємо блазнів, члени Патуабу ніколи не засудять на смерть наших невинних дітей.

— Але дехто з них — навіть сам Касик Зими — належить до клану Оготи, клану Вогню, — заперечила Келемана.

— Годі! Ми доведемо їм, що Огота боягуз і брехун. Ми нагадаємо їм, що наш син убив пазуристого і двох ютів. Не бійся! Патуабу не зачепить наших синів.

Ніхто не помітив, як у кімнату ввійшов Потоша і став у дверях, слухаючи розмову. Ми здригнулися й огледілись, коли він вигукнув:

— Насітімо! Пам’ятаєш, учора я звинуватив Оготу в тому, що він перерізав тятиву? Так воно й було! Один із пастушків, Вовчий Хвіст із клану Оленя, бачив, як Огота, заховавшись у заростях, став навколішки, дістав ніж і перерізав тятиву. Я знав це ще вчора, коли кинув йому своє звинувачення. У розірваної тятиви кінці обтріпані, а Огота акуратно перерізав її ножем. Разом із Вовчим Хвостом я прийду на раду членів Патуабу і розкажу все, що знаю.

— Так, ти повинен це зробити. А зараз іди до хлопчика і попередь його, щоб він мовчав до того часу, — порадив Насітіма.

Повечерявши, Насітіма сказав, що хоче зараз зустрітися з Касиком Літа та іншими членами Патуабу, і вийшов.

Келемана і Чоромана прибрали посуд, помили його і мовчки повсідалися біля вогню. Мені хотілося подякувати Чоромані за те, що вона готова заради мене зламати клятву, покинути рідних і піти за мною, але зараз, при Келемані я не міг промовити й слова. Невдовзі прийшла мати Чоромани і забрала доньку. Коли дівчина проходила повз мене, я торкнувся її руки… Мій друже, часто одним доторком руки можна висловити те, чого не скажеш словами.