За золотом Нестора Махна
- Автор: Скрипник Олександр Васильович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-966-2151-88-6
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «За золотом Нестора Махна». Краткое содержание книги:
У другому розділі книги публікуються листи Махна і його бойових товаришів, спогади, свідчення та інші документальні матеріали, які проливають світло на пошуки золота, а також життя і діяльність махновців у еміграції.
Зібравшись із думками, Спектор продовжив:
— Послухай, Іване, скажи хоч мені відверто, невже тоді у 1921 році, коли ви пішли до Румунії, Махно з собою не прихопив золото? Адже тут ходили чутки, що ви переправилися з цілим обозом цінностей і жили там на широку ногу.
— То все неправда, Марку. З усіх цінностей у нас був лише один коштовний перстень, який Зіньковський віддав дружині Махна Галині, щоб його румуни не відібрали. Ми його пізніше в Бухаресті продали, щоб було на що жити. Не вір тому, що про нас розповідають. Тяжко нам всі ці роки жилося за кордоном, дуже тяжко. Було б у нас золото, ми б горя не знали.
Вловивши мрійливу нотку у словах Лепетченка, Спектор вирішив її розвинути:
— Мабуть, тим, хто має вдосталь грошей, за кордоном добре живеться?
— Не питай. Надивився я на їхніх панів, на їхні розваги: дороге вбрання, бали, ресторани, гарні панночки.
— Махно, мабуть, теж захотів такого життя? — обережно запитав Спектор. — Чи він збирається потратити золото на щось інше?
— Нестор Іванович хоче переїхати до Парижа і забрати з собою інших товаришів, — не вловивши у словах чекіста прихованого підтексту, відповів Лепетченко. — А ще він збирається написати й видати книгу про історію махновського руху. На це потрібно багато грошей.
Одержавши відповідь на одне із запитань, що цікавило ГПУ, Спектор знову спрямував розмову в попереднє русло.
— Було б у мене хоча б з півпуда золота, — нібито сам до себе промовив він, — я придумав би, як ним найліпше розпорядитися. Але з таким багатством краще жити не тут. У нас швидко все експропріюють, ще й заарештують, звинувативши в експлуатації трудового народу і зв’язках із контрреволюцією. От якби податися за кордон.
Спостерігаючи за реакцією Лепетченка і не помітивши нічого підозрілого, Спектор вирішив, що настав час для головного.
— Іване, нас зараз ніхто не чує, і я можу бути з тобою відвертим, — мовив він. — Сподіваюся, ти не настільки наївний, що думаєш, нібито тебе із золотом випустять за кордон. Про це не може бути і мови. Якщо щось знайдемо, все буде конфісковане.
— На інше я й не сподівався, — спокійно відказав Лепетченко.
— Я знаю, про що ти зараз думаєш, — продовжував Спектор. — Що з часом тебе залишать у спокої, ти житимеш у Гуляй-Полі, потім відкопаєш сховане золото і втечеш за кордон. Так ось, Іване, можеш про це забути. Куди б ти не пішов, за кожним твоїм кроком будуть стежити. Самому тобі не вдасться нічого зробити, а тим більше перейти із золотом кордон. Я в ГПУ працюю хоч і недавно, але вже дещо знаю, можеш мені повірити.
Лепетченко слухав мовчки. Він уже почав здогадуватися, до чого веде Марк.
— В останні дні я довго розмірковував про всі ці події, пов’язані з пошуком золота, про своє життя, — продовжував Спектор, — і в мене визрів план. Якщо ми домовимося, все повинно вийти. Я продумав усі деталі. Слухай. Після завершення пошуків, незалежно від того, знайдемо ми щось, чи ні, тебе ще деякий час триматимуть в ГПУ. Потім, можливо, дозволять поселитися в Гуляй-Полі. А мені відразу після повернення до Одеси мають дати відпустку. Я зможу спокійно приїхати сюди, знайти те місце, про яке ти мені детально розкажеш, забрати золото. Потім я зроблю необхідні документи для нас з тобою, домовлюся з контрабандистами, і через кілька днів ми почнемо нове життя за кордоном.
Спектор говорив так переконливо і при цьому у нього так блищали очі, що Лепетченко навіть розгубився: вірити йому чи ні. Він ще обдумував запропонований варіант, коли їх покликали з підводи. Наближаючись до групи, Марк ще раз наголосив:
— Подумай над моєю пропозицією гарненько. Іншої можливості в тебе не буде.
Підійшовши до підводи, Марк непомітно підморгнув Ісаакові Тепперу, мовляв, усе йде нормально.
— Як будемо діяти в селі? — запитав Ісаак, вказуючи на четверту єврейську колонію, яка виднілася вдалині за пагорбом.
— Нам потрібно їхати всім, уп’ятьох, — сказав Спектор. — Судячи з того, що розповів Лепетченко, нам доведеться копати в кількох місцях на городі. Зробити це непомітно буде важко. Тому необхідно придумати якусь легенду.
— Скажемо, що шукаємо ящик зі зброєю та гранатами, який закопали під час відступу махновці, — запропонував один із чекістів.