Казки про богатирів та лицарів

— Дитинко моя, — почала просити його мати, — я лише так сказала. Такого витязя, може, і немає.

Але син не слухає… Вийшов надвір і — просто у стодолу до свого коня:

— Чи ти знаєш за такого витязя — сина Зеленого царя?

— Знаю, але тобі не треба їхати до нього, бо він сильніший і за тебе. Його кінь — мій двоюрідний брат, він сильніший і швидший за мене. У нього шабля не така, як оце у тебе: що він загадає — то зрубає; і рушниця не така: що він загадає — то стріляє. Не їдь ти до нього.

— Ні, поїду.

— Ну, якщо так, то їдь… Приготуй нам їжу на довгу дорогу.

Принц приготував, склав на коня й сів на нього сам.

— Як хочеш летіти — вітром або гадкою?

— Так, щоб і мені, й тобі було добре. Рушили в дорогу. Летять попід хмари — день, тиждень, два тижні. Прилетіли на високу гору.

— Ну, злізай.

Поїли, відпочили.

— Видиш ті білі верхи? — питається кінь.

— Виджу.

— То не гори, а палац Зеленого витязя. Зараз приїдемо туди. Витязь буде спати, він завжди спить у стайні, біля свого коня. Сам — на правому боці, а кінь — на лівому. Як зайдемо у стайню, ти мене прив’яжеш на місце коня витязя, а його коня переведеш на другий бік. Тебе той кінь до себе підпустить, а іншого когось не припустив би. Над Зеленим витязем — шабля і рушниця, а вони постійно колихаються і побрязкують, і він нічого не почує. Ти його шаблю зніми і прив’яжи на себе, а свою повісь. Потім ляж біля нього і штовхни його, щоб прокинувся. Сам прикинься, що спиш. Він схопить шаблю і — тебе по шиї, але шабля лише задзвенить, бо свого господаря не буде рубати. А якщо ви будете розщибатися, то нехай він кидає тебе першим, інакше ти охлянеш раніше.

Так і було. Зайшли вони у стайню, де спав Зелений витязь. Хлопець обміняв шаблі, обміняв коней і ліг біля Зеленого витязя. Штовхнув його три рази.

Витязь скочив на ноги, схопив шаблю — і хлопця по шиї… Але шабля задзвеніла. Розсердився і ще сильніше вдарив — раз, другий раз і третій раз. Але шабля хлопця не рубала.

— Тьху, щоб ти пропав! Чи ти чиста, чи нечиста сила?

— Я чиста душа… — підхопився хлопець.

Витязь подивився — шаблі і рушниці в них однакові.

— Чи будемо цімборами (побратимами)?

— Будемо.

І почали пити вино бочками. А коли були вже напідпитку, Зелений витязь каже:

— Ходімо на вечорниці. Є тут три дівчини, три сестри. Старша моя, середуща — іншого молодого принца, а молодша ще не має пари і буде твоя. Правда, якщо її не захочеш, візьми середущу.

Посідали на коней і їдуть, їдуть до тих дівчат, яких колись принц звільнив від батька — Поганина. Але Зелений витязь про все це не знав.

Як приїхали і стали перед їх палацом, сестри збігли вниз і впізнали обох легінів. Усі три найперше підбігли до принца, а молодша обняла його і поцілувала. Взяли його під руки й повели до світлиці.

А Зелений витязь сидів на коні й сердито дивився. Дівчата повернулися за ним і повели його в кімнату.

Почали гоститися. Коли всі наїлися і напилися, то дівчата почали гусляти, а два витязі — співати…